Також написав перед смертю своєю власну духовну й оголосив преосвященному рязанському митрополитові Стефану (Яворському), і поклали вони поміж себе таку обітницю: коли рязанський преосвященний раніше помре, то поховати його ростовському митрополитові Димитрію, а коли ростовський митрополит Димитрій раніше помре, то поховати його рязанському. І так учинилося - рязанський і поховав його (а між собою братами звалися), а поховавши його, преосвященний рязанський всіх його келейників забрав із собою в Москву, і книги, котрі після нього залишилися, усі забрано в Москву, а книг святих багато залишилося.
Приходячи до семінарії, святий Димитрій, митрополит, зволяв казати учням: "Коли, - мовляв, - я маю дерзновення діставати від Бога милість, то і про вас буду молити, щоб і ви також її дістали. Писано-бо: "Куди я прийшов, тут і слуга мій буде". А перед кончиною днів за три чи два вельми засумував і став кашляти. Однак і в день свого тезоіменинства, тобто на пам'ять святого великомученика Димитрія, жовтня 26, літургію сам служив в Ростовській соборній церкві, і був зовсім хворий, аж на лиці одмінився, і повчання говорити в той день сам не зміг, а, сидячи при царських дверях, слухав. Читав те повчання, ним самим приготоване, по зошиті один із півчих.
За столом-бо в той день із гістьми, за звичаєм минулих літ, хоч і нездоровий був, сидів з крайньою нуждою, а на ранок, тобто 27 жовтня, приїхав до нього Переяслав-Залеського Данилового монастиря архимандрит Варлаам (котрий був згодом архимандритом у Троїцькій лаврі) в гості, щоб відвідати; того ж таки числа до преосвященного прислала свого дворецького (жила вона в Ростові біля самого архиєрейського дому і часто до святого Димитрія зверталася для користі душевної) черниця Варсонофія Євфимівна Козинських, колишня годувальниця блаженної пам'яті государя царевича Олексія Петровича, щоб прийшов преосвященний до неї відвідати її, оскільки, живучи в Ростові, вона часто мала потребу в його преосвященстві для користі душевної втіхи, до якої від нього і писання було запропоновано в такий спосіб, як це й досі переписуване в Ростові можна знайти.
Смиренний архиєрей Димитрій.
Чесній черниці Варсонофії Евфимівні Боже благословення!
Один отець для нас усіх спільний є живий на небесах і скрізь є Бог. І один архипастир великий, що небеса пройшов, Христос. І один утішитель усіх Дух Святий. Отець отож небесний буде тобі отець, і дбалець, і хранитель; і архипастир Христос, Син Божий, хай спасе тебе, вівцю свою, котра гине, яку віднайде чесною своєю кров'ю. І утішитель Дух Святий хай утішає тебе в твоїй печалі, і хай наставить тебе на путь спасіння.
Коли ти і від нашого смирення потребуєш якоїсь душевної втіхи, то ми, смиренний, таку тобі раду пропонуємо: відкинь усілякий у світі цім помисел і залиши гадку свого опечалення, прихилися до любові Христової всією душею, і всім серцем, і всім помислом, і на того ж Христа, Сина Божого, поклади всю свою надію і поглиб у пречистих Його ранах розум свій, і йди у слід Його зі старанням, тоді будеш улюблена Його наречена і палацу Його наслідниця. По-скільки ти Його полюбиш, постільки Він тебе буде в майбутньому житті любити навіки, і поскільки для Нього нині попрацюєш, постільки Він там віддасть тобі; занехай, отож, дочасне, марнотне і про печаль тобі принесену не дбай, поглянь на Христа, Господа свого, розп'ятого на хресті, яке Він перетерпів безчестя, люблячи нас. Тож чи не перенесемо ми, грішні, малої печалі заради любові Його?
Насамкінець, як вище згадано, бувши покликаний до названої черниці Варсонофії через її дворецького, преосвященний Димитрій відмовився, бо мені, мовляв, не можна йти, вельми знеможений. І той дворецький повернувся, зголосив їй, що, мовляв, занемігши, архиєрей не відвідає її. Тоді вона повторно послала, щоб зволив її відвідати. І вдруге прийшов дворецький і став просити його преосвященство, аби зволив відвідати ЇЇ. І він багато разів відмовлявся через неміч, а згаданий архимандрит Варлаам став його умовляти, щоб ішов і в проходці дістав собі хоч малу полегшу. І він, преосвященний Димитрій, послухав і звелів себе вести до неї вже після вечері. А прийшовши, з нею нічого не їв, але побесідував на її душевну користь від божественного Писання. Ледве назад дійшов від неї увечері в нічному часі до своєї келії. А згаданого архимандрита Варлаама, що був у хрестовій, наказав прийняти казначею, ієромонаху Філарету в своїй казначейській келії, а сам, прийшовши в свою келію, вельми кашляти став, і ходив по келії немалий час, служителі тримали при цьому його по-під руки.