Ще раз покусився на неї диявол, побачивши її вельми голодну: з'явився в образі воїна, що ніс на тарелі добру їжу, й казав: "Князь, котрий тебе бив, зараз кається щодо того і прислав тобі їжу цю, молячи, щоб простила його і прийняла це від нього". Вона ж бо, пізнавши звабу бісівську, знаменалася хрестом і рече: "Бог хай знищить і розрушить підступ твій, враже, не зможеш мене звабити. Бог мені допомагає!" І відтоді покинув спокушати її диявол.
Коли минуло сім років такого життя її жорсткого, розчулилися ченці й прийшли до ігумена, кажучи: "Помилуй, отче, брата Теодора, уже-бо здійснив покаяння за гріх свій, вибач йому і прийми до монастиря". Відповів на те ігумен: "Воїстину, братіє, цієї ночі звістив мені Бог, що прощений є гріх братові Теодорові, ходіть пошукайте його і приведіть сюди". Знайшли її в пустелі в усамітненні, привели до монастиря і каже їй ігумен: "Брате Теодоре, простив тобі Бог гріха твого, що його учинив ти, живи вже з нами у монастирі і подвизайся, не виходь відтак нікуди із монастиря, щоб знову не вкинув тебе диявол у напасть. Навчай і сина свого, хай буде ревнильником подвигам твоїм!" І дав їй келію, звільнивши її від усіляких монастирських робіт, щоб з миром молилася Богові і спочила по стількох трудах. І прожила в келії тій два літа із гаданим сином своїм Теодором, навчаючи його грамоті і страху Божому, смиренню, послушанню та іншим іночим чеснотам.
В одне літо впала велика суша і висохли в монастирі колодязі, і озера висякли, і настала велика нестача води. Тоді рече ігумен деяким духовним братам: "Ніхто інший не вмолить Бога, щоб подав нам воду, тільки отець Теодор, великої-бо благодаті Божої є наповнений. І, прикликавши до себе блаженну, рече ігумен: "Отче Теодоре, візьми посудину і зачерпни нам води із колодязя", — а був колодязь сухий, не мав води ані краплини. Вона ж рече: "Благослови, отче", — і йде до криниці. Звісивши посудину, набрала повну чистої води й принесла ігумену, що сидів із братією. Це бачачи, всі почудувалися. Пішли ж до колодязя, в якому давно висохла вода і, приникши, побачили повний води, і славили Бога. Було тієї води достатньо усій потребі монастирській, але доки не пішов дощ і наповнив водами всі сухі рови. Блаженна ж, будучи смиренна духом, говорить братії: "Не через мене це сталося, а через отця нашого ігумена, що з вірою, яку має до Бога безсумнівно, послав мене, я ж повелене мені вчинив, сподіваючись на молитви отця нашого". І пробував Теодор у келії своїй, молячись Богові і навчаючи гаданого свого сина.
Одного вечора, взявши перед усіма дитину, зачинилась із ним у келії і почала його повчати. Ігумен же, духом скерований, послав кількох із братії, щоб тихо послухали біля келії, про що бесідують Теодор із дитиною своєю. Вона ж, узявши хлопчика до грудей своїх цілувала його й казала: "Сину мій улюблений, час мій надійшов, кінець мій наблизився, і вже я відходжу від тебе, ти ж не плач за мною і не кажи собі: сирота я є, Бога бо маєш, Отця, що покриває тебе благодаттю своєю, Його ж і я (коли здійсниться дерзновення моє перед ним) буду про тебе молити. Послухайся останніх слів моїх і напиши їх на серці своїм: полюби Бога більше будь-якого творіння і більше себе самого і до нього всім серцем приліпися і не зупиняйся, хвалячи його, молячись вустами та серцем, язиком та розумом. Правила соборного ніколи не полишай, а з іншими братами ходи до церкви на перший час, і третій, і шостий, і дев'ятий, на вечірню, полунощницю та утреню. Всі твої молитви хай будуть із сердечним сокрушенням та сльозами і зітханнями: плач перед Богом в усі дні, щоб сподобитися вічної втіхи. Послушливий будь ігумену та братії, відкинься волі своєї, беззлобність плекай віднині і до кінця життя свого. Загороди вуста свої мовчанням, дбай, щоб не осудити кого і щоб не посміявся над чужим гріхом; але, бачачи того, котрий грішить, помолися за нього до єдиного безгрішного Бога, щоб виправив його, і тебе від гріхопадінь та спокус ворожих хай збавить. Не кажи нічого даремно, чи погано, чи огудно — хай не вийде таке слово від уст твоїх, бо про нього тобі доведеться дати відповідь у день судний, покірливий же і смиренний будь серцем; усіх бери в батьки і добродійники свої, себе ж май як підніжжя всім. Коли почуєш, що хтось із отців болящий, не лінуйся відвідати його і послужити йому дбало і всіляку дану тобі службу здійснюй без нарікання, убогість і некорисливість люби як багатоцінного скарба, поминай моє життя, як із тобою усамітнено жив. Що здобув у халупі моїй перед огорожею монастирською: їжу чи одежу, чи якийсь інший скарб? Та ж нічого, тільки Бога! Що ж бо більше людині потрібно окрім Бога й любові Його божественної — Він є скарб наш, Він багатство, Він харч і пиття, Він одежа й покрова, Він здоров'я наше і кріпость, Він веселощі наші й радість, Він надія й уповання наше, — оце здобути потрудися, сину мій! Коли ж бо Бога єдиного здобудеш, досить тобі, і більше з-за нього веселися, аніж би коли весь світ здобув би ти, дбай берегти чистоту свою, як тепер є чистий тілом і духом, так і до кончини нехай пробудеш. Доглядай, дитино моя, щоб не образити Духа Божого, що живе в тобі і не прожени його від себе солодколюбством і плоті догодженням, умертви уди свої, не дай спокою й ослабу тілові своєму, смиряй його, як осла непокірного, голодом, спрагою, роботою і ранами, доки не поставиш душу свою Христу як наречену чисту. Остерігайся пильно і від бісівських підступів, тверезися й бадьорися — диявол-бо не зупиняється, шукаючи, як би ковтнути кожного, хто трудиться Богові, від нього-бо поміч Божа хай тебе захистить. Ще ж бо, дитино моя, і про мене поминання твори: хай милість знайду в праведного Судді, що не тільки гріхи, але й правоти має судити. Перед ним постати оце відходжу". Дитя ж розумне було й рече: "Чи ж уже відходиш од мене, отче мій, залишаючи мене сиротою? Що ж бо маю без тебе чинити, горе мені, бідному, горе мені, сироті, що позбуваюся тебе, отче мій добрий!" Вона ж, утішаючи його, проказала: "Казав тобі, щоб не говорив: "Сирота я", — Бога-бо маєш, котрий береже тебе і печеться про тебе; Він тобі батько й мати, учитель і наставник, покровитель і керівником до спасіння буде".