Переконавшись добре, що знамення хресного та імені Христового ніщо не може одоліти, прийшов до себе й рече до диявола: "Пагубниче і всіх звабнику, вмістилище всілякої нечистоти й погані, тепер побачив твою неміч, коли ж бо й тіні хресної боїшся і перед іменем Христовим тремтиш, що ж бо учиниш, коли на тебе сам Христос прийде; коли тих, що знаменуються хрестом, перемогти не зможеш, кого-бо візьмеш із рук Христових? Тепер я зрозумів, що ніщо ти і нічого не можеш, і не маєш сили на відомсту. Звабився я, окаянний, послухавши тебе і повіривши звабі твоїй; відступи-бо від мене, проклятий, відступи! Належить мені просити християн, щоб мене помилували, належить мені до благочестивих прийти, щоб збавили мене і подбали про моє спасіння. Відійди, відійди, беззаконниче, враже істини і всякому добру супротивниче та ненависниче!"
Це почувши, диявол кинувся на Кипріяна, щоб його убити і, напавши на нього, почав чавити, б'ючи. Не мав-бо Кипріян ні від кого помочі й не відав, як допомогти собі і збавитися від лютих рук бісівських, і вже ледве живий був, аж згадав про знамення святого хреста, ним-бо противилася Юстина усій бісівській силі, і рече: "Боже Юстинин, допоможи мені!" — звів руку й перехрестився, і тоді диявол, як стріла напружена, відскочив від нього. Він же, відпочивши, осмілився й закликав ім'я Христове, знаменуючись хресним знаменням і міцно супротивлячись бісові, кленучи його й докоряючи. Біс же далеко від нього стояв і не смів наблизитися до нього через знамення хресне і через ім'я Христове, що грізно його зупиняли, і сказав: "Не візьме тебе Христос од рук моїх!" І немало ярився на нього, рикнув, ніби лев, та й відійшов.
Кипріян же, взявши всі книги волхвування свого, подався до єпископа християнського Антима і, впавши йому до ніг, молив, щоб помилував його і щоб подав йому святе хрещення. Єпископ, знаючи, що він великий і всім страшний волхв, гадав, що зі звабою до нього прийшов, і відмовив йому, кажучи: "Багато зла чиниш поміж поган, не чини-бо так і серед християн, щоб не загинув невдовзі". Кипріян все по ряду із плачем розповів єпископові, і книги свої на спалення в руки йому віддав. Єпископ, бачачи його смирення, навчив його вірі святій і повелів йому готувати себе до хрещення, а книги його перед усіма вірними спалив. Відійшов отож Кипріян зі скрухою серця, плакав про гріхи свої, посипаючи попелом голову свою, і творив покаяння, волаючи до істинного Бога, щоб очистив беззаконня його. На завтрішній день зайшов до церкви, слухаючи слова Божого із радісною втіхою, стоючи поміж вірних. Коли ж диякон повелів усім оглашенним геть вийти, кажучи: "Всі оглашенні, вийдіть!" — то одні вийшли, а Кипріян не хотів вийти, але сказав до диякона: "Раб я є Христовий, не виженеш мене звідсіля!" Диякон же рече йому: "Оскільки ще не прийняв святого хрещення, тому повинен ти вийти". Він же відповів: "Живий Христос, Бог мій, оберіг мене від диявола і який чисту дівицю Юстину зберіг, помилував мене, тож не виженеш із церкви, доки християнином не стану цілком". Звістив диякон єпископові, і єпископ збагнув його дбання і теплоту серця до віри Христової, прикликав до себе і, не відкладаючи, хрестив в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Довідавшись про це, свята Юстина велику послала Богові подяку і численні милостині убогим дала й приноси до церкви учинила. Кипріяна ж на восьмий день поставив єпископ на читця, на двадцятий на іподиякона, на тридцятий на диякона, за рік же ієреєм рукоположив його. Змінив Кипріян звичай свій, день у день прескорботний шлях життя свого проходячи, завжди плачучи про минулі свої лихі діяння. І пішов од сили в силу і від чесноти до чесноти. По тому невдовзі єпископом був поставлений, і в тому сані таке виказав життя, що до численних великих святих дорівнявся і добре пас стадо Христове. Святу ж Юстину, дівицю, дияконисою поставив і монастир дівочий вручив їй, учинивши її ігуменією над іншими дівицями християнськими, і багатьох людей поганських своїм прикладом та повчанням, від ідолопоклонства відвернувши, Церкві Христовій придбав і причислив. І зникало ідольське служення, Христова ж слава примножувалась.