Диявол же, бачачи таке життя святого Кипріяна й дбання про Христову віру і про спасіння душ людських, скреготав на нього зубами своїми і спонукав поган, щоб обмовили його перед князем східних країн, що богів їхніх понизив і багато людей від них відвернув, Христа ж, супротивного богам їхнім, славить. І зібралися нечестиві й пішли до Євтоломія, князя, що володів тоді тими країнами, й обмовляли Кипріяна, а вкупі з ним і Юстину, численні на них вини накладаючи, що і богам, і царю, і всім властям є супротивні й бентежать народ, зваблюючи і ведучи за собою на поклоніння Христу розп'ятому, і просили князя, щоб обоє, і Кипріян, і Юстина, були покарані смертю. Почувши це, князь Євтоломій повелів схопити Кипріяна та Юстину й посадити до темниці. Пішли ж у Дамаск і їх зі собою повели, там судити бажаючи. Коли ж сіли на судилище, поставили в'язнів Христових, Кипріяна зі Юстиною, і рече князь до Кипріяна: "Чому змінив першу славу свою, бувши раніше іменитим слугою старих богів і багатьох людей до них приводячи?" Кипріян же святий виповів йому все по ряду, як звідав неміч і звабу бісівську і пізнав силу Христову, якої всі біси бояться, і тремтять, і від знамення хреста чесного зникають, і розповів, чому навернувся він до Христа, за нього відтак умерти виявляв готовність.
Мучитель же не прийняв до серця слів його і, не мігши на слова Кипріянові відповісти, повелів, повісивши святого, шарпати тіло його, а святу Юстину в уста та очі бити. Мучившись довго, ненастанно ісповідували Христа і з благоговінням усе терпіли. Потім і в темницю їх засадили, тоді улесливо переконували їх на ідолопоклонство. Коли ж переконати не змогли, звеліли в конов кинути їх, але киплячий конов нічим їм не зашкодив, і ніби в прохолоді Бога прославляли. Те бачачи, один ідоложрець, на ймення Атанасій, рече: "І я також в ім'я бога Асклепія у той вогонь увійду і тих волхвів присоромлю", — але коли вогню торкнувся, то й помер, що бачачи, жахнувся мучитель і, судити їх більше не бажаючи, послав до царя Клавдія в Никомидію і все, що з ними було, до нього написав. Цар же засудив їх на усічення мечем.
І коли приведені були на смертне місце, попросив Кипріян собі часу на молитву через те, щоб Юстина раніше була усічена: боявся-бо, щоб не застрашилася, бачачи смерть його. Вона ж весело голову свою під меча прихилила і до Жениха, Христа свого, відійшла. Бачачи ж неповинну смерть їхню, якийсь Теоктист, що стояв там, вельми жалів їх; розпалившись духом до Бога, припав до святого Кипріяна, цілуючи його і визнаючи себе християнином, і тоді з ними на усічення й Теоктист був засуджений і, так посічені, віддали душі свої у руки Божі, тіла ж їхні шість днів лежали не поховані. Були там одні подорожні, вони таємно викрали їх і в Рим відвезли, де віддали жоні одній чесній та святій, на ім'я Руфина, що була родичкою Клавдія-кесаря. Та поховала чесно тіла святих Христових мучеників Кипріяна, та Юстину, та Теоктиста. При гробі їхньому численні зцілення бували тим, що приходили туди. Їхніми молитвами хай зцілить Господь і наші хвороби тілесні й душевні. Амінь.
У той-таки день житіє святого Андрія Христа ради юродивого
При великому царі грецькому Леві Премудрому, синові царя Василя Македона, був муж у Константинограді на ім'я Теогност; цей купив численних рабів, а з ними купив і цього Андрія. Був він вельми молодий, слов'янин родом; красний був Андрій вельми й доброго норову. Його ж пан поставив служити собі і більше інших любив його і до навчання святих книг його віддав. Він же невдовзі навчився письма і часто ходив до церков, читаючи святі книги й молячись Богові. Однієї ночі став на молитві, побачив це нечестивий диявол і позаздрив доброму починанню його і, прийшовши, почав вельми ударяти у двері тієї хоромини, у якій юнак перебував. Жахнувся зі страху Андрій, полишивши молитву, невдовзі на ложі ліг, покрившись козячою шкурою. Побачивши це, сатана радий був і рече до другого: "Бачиш цього, котрий досі погано діяв, тепер же і той озброюється на нас", — і, сказавши так, зник. Від страху того заснув твердо блаженний, бачучи уві сні, що був десь на арені, і з одного боку стояла велика кількість ефіопів, а з другого — безліч інших у білих ризах світлих мужів. Були поміж обох боків так ніби кінські перегони й боротьба: ефіопи одного чорного вельми великого мали і говорили до білоризців: хай подадуть від себе такого борця, щоби брався із їхнім чорним ефіопом — був той ефіоп тисячником неситого легіона. І коли чорновиді ті хвалилися в силі своїй, білоризці не відповідали нічого. Блаженний же Андрій стояв, дивлячись, бажаючи уздріти, хто зчепиться із тим страшним супостатом. І тут побачив одного юнака вельми красного, що зійшов згори, в руці тримав три вінці: один був прикрашений чистим золотом і чесним камінням, другий перлами великими дорогими блискучими, третій, більший від обох, сплетений з усякого цвіту червоного та білого і з гілок Божого раю, неув'ядний ніколи. Таку красу мали тії вінці, що й розум людський осягти і язик вирікти не може. Це ж побачивши, Андрій думав, у який би спосіб міг би хоча б одного із тих вінців прийняти. І, приступивши до юнака, що з'явився, рече: "Чи ти, повідж мені, продаєш Бога ради оті вінці? Але не можу купити їх, одначе, коли трохи заждеш мене, я піду повім панові своєму, і дасть тобі золота за ті вінці, скільки хочеш". Юнак же із веселим лицем каже йому: "Йми віру мені, возлюбленче, що хоча й усього світу золота принесеш, не дам тобі від цього жодної квітки, ані іншому комусь, ані гаданому твоєму панові — не є бо вони від марнотного цього світу, але вінці від скарбів пренебесних, Христові, ними ж вінчатимуться ті, котрі тих чорних ефіопів перемагають. Коли ж хочеш не одного взяти, а всі три, іди борися із тим чорним ефіопом і, коли його здолаєш, тоді всі, що бачиш, вінці візьмеш од мене".