Прикликав перед себе тих начальних громадян, яких у вузах тримав, почав до них, а передусім до Арети говорити: "Яке безумство ваше вірити Розіп'ятому як Богу, хіба ж може бути вбитий Бог, який не має тіла, чи ж бо може вмерти безсмертний? Чи нема серед вас таких, що Несторію наслідують, Христа не як Бога, а як пророка пошановують? Я вас не приводжу до того, щоб поклонитися сонцю та місяцю чи іншій якійсь істоті, не принуджую приносити жертви язичницьким богам, не буде того, але самому Богу, всього живого Творцеві". На ці слова святий Арета із наближеними відповів: "Ми знаємо, що божество нічого не може терпіти, але людська природа узята від Пречистої Діви, як пророки, про них і ти знаєш, свідчать. Перетерпів Він те за нас, божество ж своє Господь Христос явив чудесами невимовними. Але яка потреба довгої балачки: ми його сповідуємо як Бога і Сина Божого і від імені всього люду міського говоримо, що нема муки, якої ми не готові були б понести заради Ісуса Христа, Бога нашого. А щодо Несторія, проклятого від святих отців, що він нам? Ми не розділяємо в Христі осіб, але віримо, що людська природа Його із божеством в єдиній Божій Особі з'єднана. Тобі ж, що говориш огудні слова на Господа нашого, через таку огуду і ламання клятви скоро Божа відомста настане". Мучитель ті слова терпеливо зніс (соромився-бо Аретиної премудрості та чесності інших громадян), почав добрими словами ум'якшувати їхні серця обіцянкою дарів та почестей, бажаючи благочестя їхнє та ревність до Христа на своє беззаконня змінити. Вони ж, зводячи очі свої, єдиними вустами закликали, говорячи: "Не відкинемося від тебе, єдине Слово Боже, Ісусе Христе, не посміємося з пресвятого від Пресвятої Діви народження Твого, не вчинимо наруги чесному хресту Твоєму!" Побачив цар святих несхитними у вірі, відклав мучення їхнє на інший час і повелів тримати закованих у вузах, а сам на людей кинувся, багатьох нещадно вбиваючи. Повелів-бо привести жінок та дітей святих мучеників, яких тримали з Аретою у вузах, і прийшла з чесними тими жінками велика кількість інших жінок, та вдовиць, та дів, та інокинь — їх-бо спершу лестощами зваблював, тоді муками загрожував, щоб відкинулися від Христа. Вони ж бо не тільки не погоджувалися, але й докуками зневажали царя, найбільше ж інокині-діви волали на нього, докоряючи йому в безбожжі. Він же, не терплячи докуки, повелів воїнам усіх посікти — і пішли на смерть, ніби на весілля. Було поміж них дивне змагання, бо інокині-діви, перші йдучи під меча, казали до жінок: "Знайте, що ми в Церкві Христовій перевагу маємо, згадайте, що ми всюди перше маємо місце, перші до храму Господнього входимо, перші до пречесних таїнств приступаємо, на першому місці є наше стояння та сидіння; належить отож, щоб і тут ми перші прийняли честь мучени-чества — ми перші померти бажаємо і піти перед вами й перед чоловіками вашими до Жениха нашого Ісуса Христа". Упереджували й жінки одна одну, схиляючи під меча свої шиї, також і малі діти поміж матерів тіснилися, спішачи на смерть, і кожен своїм голосом кричав: "Мене посічіть, мене посічіть!" — така була їхня щирість за Христа померти, що дивувався вельми нечестивий жи-довин Дунаян і всі його вельможі. І сказав беззаконний: "О, як Галілеянин зміг звабити так людей, що в ніщо ставлять смерть і за Нього душі й тіла свої погубляють?"