По тому знову була приведена перед царя, і рече до неї цар: "Відкинься Христа, тоді жива будеш". Відповіла свята: "Коли відкинуся Христа заради тимчасового мого життя, то хто мене збавить од вічної смерті, яка є у вогні невгасному?" І, подивившись на нього, сказала: "Не буде так, о безсмертний Царю, щоб відкинулася від Тебе, єдинородного Сина Божого, і впокорилася огуднику й клятвопереступнику, котрий підступом узяв наше місто і гонить Церкву Твою святу!" Цар же лютою розпалився ярістю й закричав: "О погана жінко! Тепер плоть твою роздроблю і розтерзаю нутро твоє, і викину тебе псам на з'їжу, і побачу, чи збавить тебе від рук моїх Назарянин, на якого ти сподіваєшся!" Таких мучите-левих слів не потерпіла старша дочка її, якій було дванадцяте літо, плюнула в лице цареві, відтак наближені слуги посікли її, разом із нею й сестру її меншу мечем забили — і впали обидві дочки мертві перед очима до-стохвальної матері своєї. Повелів цар зібрати кров їхню і піднести до вуст матері — хай п'є. Вона ж, спробувавши, каже: "Хвалю тебе, Господи Боже мій, що сподобив ти мені спробувати жертви чистої убогих моїх дочок. Тобі, Христе Господи, приношу цю мою жертву, тобі цих мучениць подаю, чистих дівиць, що вийшли із нутра мого, з ними і мене з'єднавши, введи до світлиці своєї і, як каже Давид, яви "матір, що тішиться дітьми". По тому повелів мучитель відсікти їй голову — і так пішла мати із дочками своїми на вічні веселощі. Сказав із клятвою мучитель: "Не бачив у житті своєму такої гарної жінки і таких дівчаток гарних, як ці: ані краси, ані життя свого не пожаліли!"
Завтрашнього дня сів цар на високому місці і закликав Арету з усією дружиною, було їх числом триста і сорок, і поставив їх перед собою. Зирнув на Арету, як на старшого, й рече: "Ти, мерзька голово, повстав на владу нашу і ціле місто підняв на нас, і противитися нам ти повелів. Це ти звабив усіх людей, які слів твоїх послухали, як закону, а наші закони й повеління відкинули. Ти навчив був людей, щоб пошановували Розіп'ятого як Бога, котрий і собі не допоміг, коли Його розпинали, — отакого щоб усі прийняли помічника. Пощо не наслідував батькові своєму, котрий, володіючи Награ-ном, повинувався царям, які були перед нами? Заслужив ти і всі, хто слухає тебе, щоб були ви мучені, як чоловіки та жінки, раніше нами на смерть віддані, їм-бо Син Марії і теслі нічим не зміг допомогти".
Старець же стояв, замислившись, і тяжко терпів горді слова богомерзького царя. Тоді зітхнув і з глибини сердечної сказав: "Не ти, царю, виною усьому, що сталося, але наші громадяни винні, бо не послухали ради моєї, я ж бо радив їм, щоб не відкривали тобі міста, людині лукавій та облудній, але щоб міцно з тобою билися. Вони ж не зважили на слова мої. Я хотів із малою дружиною вийти на всю твою силу, як колись Гедеон на мадіянитів, сподівався-бо на мого Христа, якого ти тепер гудиш, що допоміг би здолати тебе, перемогти і збити тебе, безбожного клятвопереступника, який не пам'ятає установлених заповітів, якими із клятвою ти обіцяв зберегти місто й громадян".
Один із тих, що сидів із царем, мовив до святого: "Чи так учить вас закон Мойсейовий безчестити помазаника Божого? Каже-бо: "Начальника в народі твоїм не будеш проклинати". Та й ваше Писання навчає шанувати царя не тільки доброго й покірливого, але й прикрого". Відповів-бо йому святий: "Чи не чув ти, що казав Ілля Ахавові, коли казав Ахав до Іллі: "Чи це ти, що непокоїш Ізраїля?" А той відказав: "Не я вне-щасливив Ізраїля, а тільки ти та дім твого батька". Поглянь: не тільки одного Ахава, але й весь дім його викрив і знищив, одначе закону не розорив. Кожен-бо, що благочесно пошановує Бога, не розоряє закону, коли викриває царя нечестивого та його нечестя, адже не побоявся обмовляти і злословити на Творця. Але бачу, що ви не дбаєте про довготерпіння Боже і на нас налягаєте, щоб і ми подібно вам творили. Ти ж, царю, неправедно, безбожно і не по-людському, чи ж за словом своїм із нами учинив? Чи така правда цареві подобає? Чи ж такі були царі раніше від тебе? Воістину не такі, але добрі й тихі, милосердні й праведні, які дотримувалися вимовленого собою слова і являли людям свою благодать. Ти ж, клятвопереступнику, кров'ю людською насититися не можеш, знай-бо, що Всевидець Бог невдовзі скине тебе із царського престолу і віддасть його людині вірній та добрій, утвердить же й піднесе християнський рід і збудує церкву, яку ти вогнем попалив був і на землю повалив був. Блаженний же є я, що в глибокій старості, маючи дев'яносто і п'ять літ, який побачив синів синів своїх і дочок дочок своїх, прийму мученичого кінця і ціле місто люду із собою приведу в жертву Богові". Повернувся до людей і до своїх спів-страждальців і почав говорити таке: "Мужі-громадяни й друзі, і знайомі, звабилися ви, повіривши клятві й підступним словам цього безбожного царя, і ось нині бачимо неправду його і чуємо богоогудні слова його. Добре б ви учинили, коли б оружно супротивилися б йому і міцно, до кінця стояли б — допоміг би нам Бог перемогти його. Але оскільки сталося так, тепер нам належить: або, впокорившись ворогові, бідно прожити тимчасовим життям, або не впокоримося йому і блаженну кончину дістанемо. Подбаймо ж бо безсмертну наслідувати славу стражданням; що є славніше від муче-ничества і що є від того чесніше, як за Христа страждати? Віддавна я маю думку й бажання терпіти муки за Христа; тепер же, діставши бажане і знайшовши те, що шукав, радію і тут готовий відтак умерти. Ви ж, о братіє, не будьте страшливі й малодушні, які люблять тимчасове життя, щоб заради дочасного життя не позбутися вічного. Хвалитися буде й мучитель, коли одного когось із нас погрозою своєю устрашить і відторгне від святої віри, і вознесеться гордістю своєю, ніби всіх переміг, і ще більше огуди примножить на Сина Божого. Коли ж хтось з-поміж нас є такий, котрий боїться смерті і гадає відкинутися Христа — Життя вічного, той нехай негайно вийде з-поміж нас і хай одлучиться від єдинодушного і єдиномудрого собору нашого, і хай не носить на собі марно імені християнського; всяк же, хто відкинеться від тебе, Христе, Слово Боже, заради тимчасового життя, хай відпаде від тебе; коли ж хто із роду мойого і від ближніх моїх, бувши охоплений бажанням дочасних благ, залишить тебе, Творця, і піде вслід царя поганого, такому не дай, о Христе-царю, втішитися тим, що бачиться за добре й утішне, але нехай сягне його супротивне й лихе!"