Коли це сталося, всі князі та бояри беззаконного царя жаліли за таке велике пролиття крові християнської і, приступивши до царя, молили, щоб припинив таке кровопролиття і хай не погубляє міста, від якого великі данини йому бували в усі літа. Й учинив беззаконний за проханням їхнім, перестав проливати неповинну кров, одначе багато тисяч дітей та дівчат забрав із того міста і з усіх меж награнських, одних собі в рабство взяв, а інших роздав вельможам та воям своїм, яким хотів і все місто, що спершу вільно служило Пресвятій Тройці, уярмити важким рабством, і так повернувся на свій престол. Коли ж повертався додому той богоненависний жидовин, явився вогонь із небес і про-здовж усієї ночі повітря просвічував — був же Дунаян у страсі великому і всі воїни його через явлення вогню; тоді ж, мов дощ, той вогонь упав на землю і багато пошкодив — було це знамення гніву Божого й початок відомсти пролитої крові. Одначе другий фараон не захотів виправитися і не смирився під міцну руку Божу, а такою ярістю розбісився на християн, що не тільки у своїй землі, але й у інших країнах та царствах намагався викоренити їх. Послав-бо послів своїх до царя перського, просячи його, щоб подібно, як він, учинив: вибив усіх християн, що були в області його, коли бажає, щоб милостиве йому було сонце й батько сонця — Бог єврейський. Перси-бо сонце наче бога мають. І бажав перського царя на християн узброїти, називаючи єврейського Бога отцем сонця. Писав же і до князя сарацинського Аламундара, багато обіцяючи йому золота, щоб убив християн, які є під його владою.
Це почувши, благочестивий цар грецький Юстин вельми опечалився й поболів серцем на таке гоніння християн, послав послання до Астерія, архієпископа олександрійського, щоб збудив Єлезвоя, царя ефіопського, на брань супроти поганого жидовина, помща-ючи кров християнську. Послав-бо й до Єлезвоя-царя, звіщаючи все, що сотворив Дунаян християнам в Омиритах, найбільше в Награні-місті, і як посилав послів до перського царя й до сарацинського князя, проханням та золотом на пролиття християнської крові узброюючи їх. І молив Юстин Єлезвоя писанням, щоб повстав на бого-огудника того, неситого крові християнської, бо близько мав кордони свої з ним. Також і Астерій, архієпископ, збуджував його до війни, сам же старанно до Бога молився щодо цього, щоб постав на поміч християнам і розігнав ворогів своїх. Послав-бо й до всіх іноків, що були в Нитрії та скиті, велячи їм молитися. Єлезвой же, ефіопський цар, не тільки від царя Юстина й архієпископа Астерія звістився про все, що сталося в Омириті, але й до них ще про все довідався, та й його воїни, залишені там стерегти міста, побиті були, тож, палаючи ревністю до Бога й уболіваючи серцем за християнами, захотів відтак постати війною на Дунаяна, але не зміг, бо зима була, і чекав літа, готуючи все, що [потрібне] до брані. Коли ж минула зима, зібрав воїнів своїх та інших, які прийшли йому в допомогу, — було воїнства до ста й двадцяти тисяч. Побудував узимку індійських кораблів числом сімдесят, ще ж бо від купців персидських та ефіопських, що прийшли туди для покупівель, зібрав кораблів до шістдесяти, багато старих полагодив і у весінню пору піднявся зі своєю силою на війну, пославши від долішної Ефіопської країни якусь частину воїнства землею в Омиритський край, сам же з іншими воїнами сів на кораблі й пішов морем, щоб одні землею, інші морем найшли на Омиритську землю і звідусюди оточили жидовина. Але Бог все премудро ладнає і не за людською волею, а за недовідомими долями своїми чинить, знає, що на користь буде, став на перепоні ради блаженного царя Єлезвоя, бо воїни, послані землею на Омирити, заблукали в пустелях та горах, у непрохідних та безводних місцях, і не могли ані до Омиритів дійти, ані назад повернутися, але блудили численні дні, знемагаючи від спраги і падаючи мертві, — мало хто живий залишився, і ледве дійшли до вітчизни своєї, приносячи невтішну звістку. Також і царю на морі, коли в кораблях плив, путь не була успішна; пристав-бо до одного місця, що називається Дакел, і, вийшовши з корабля, пішов до церкви, що біля моря стояла, і, знявши з себе вінця та порфиру й усі царські прикраси та відзнаки, біля дверей усе те залишивши, ввійшов у бідній одежі до церкви і молитви довго перед олтарем чинив з великим зворушенням. Згадував у молитві чудеса, що їх Бог сотворив у Єгипті та в пустелі жидам невдячним, і сказав: "Невдячні учинилися тобі, Добродійникові своєму, юдеї, не тільки ті, що ти їх вивів із Єгипту, але й діти їхні і все сім'я їхнє аж дотепер. Ти ж бо знаєш, Господи, яку кривду учинили місту твоєму Награну, в якому, взявши людей твоїх підступом, учинили раду беззаконну на святих твоїх і шукають, щоб решту християн до кінця на землі погубити; і коли так діється через гріхи наші, молимо Твою благостиню, щоб не віддав нас у руки їхні, але Сам покарай нас, як Тобі є завгодно; яка-бо є величність Твоя, така й милість Твоя; ворогам же нашим не дай нас, щоб не казали: "Де є їхній Христос, на якого уповають, і де є хрест їхній, яким хваляться?"