Єлезвой же, маючи у себе родича царського та євнуха, пішов до стольного міста в Омиритській землі, котре зветься Фаре, у ньому був дім Дунаяна-царя, і знайшов місто без сторожі, узяв його без труду і, ввійшовши до царських палат, сів у Дунаяновому престолі і всі багатства його захопив; узяв і царицю з усім її двором. Дехто утік із міста та й подався до свого царя Дунаяна, котрий бився із Єлезвоєвими кораблями, і звістив йому, що Єлезвой переміг воїв і взяв стольне місто з царицею.
Почувши те, Дунаян злякався, і не стало в ньому моці його через великий страх, і не знав, що чинити, відняв-бо йому Господь розум і наблизив відомсту за невинну християнську кров — почав беззаконний не тільки Єлезвоя, але й своїх вельмож та родичів боятися, не вірячи їм, — страшився, щоб не зрадили йому і щоб не перекинулися до Єлезвоя. Скував усіх золотими вузами і сам із ними скувався, сидячи у стані своєму, чекаючи останньої кари. Так обезумів окаянний, напав-бо на нього страх, як колись на властителів едомських, моавітських та ханаанських, про що каже Писання: "Старшини едомські тоді побентежились, моавських вельмож обгорнуло тремтіння, розпливлися всі хана-анці, напали на них страх і жах".
Християни ж, котрі були в більшості кораблів, нічого не знали й у великому були сум'ятті та в скорботі без царя свого, вдалися до старатливої молитви і, здійснивши літургію в кораблях, причастились усі божественних таїнств і заволали єдиними вустами до Бога, поміч просячи. І тоді голос із небес почутий був, що казав: "Гавриїл! Гавриїл! Гавриїл!" Цей голос почули вірні, укріпилися серцем і узброїлися до битви, пустились усі човнами до берега. Явився поміж них один воїн, що мав у руці залізного жезла, а на його версі був хрест, а другий кінець гострий, наче спис, і з тією зброєю поперед усіх подався на берег, і тоді почав битись із озброєним ратником, котрий сидів на коні, і пробив його та й коня його. Упав-бо кінь зі своїм вершником, відтак інші застрашилися й почали тікати від берега. Християни ж, узявши берег, пішли на нечестивих чинною бранню, й була битва велика. Господь же знітив юдеїв та поган, і не могли спротивитися християнам, і впала у той час уся сила богомерзька царя Дунаяна, ніби трава, косою підтята. Прискочили ж християни до царського намета і знайшли його з князями і з родичами своїми, скованого золотими вузами, вони ніби безумні сиділи, і здивувались усі на дивне оте діло. Не чинили їм нічого, стерегли тільки, доки не довідалися про свого блаженного царя Єлезвоя, котрий узяв царську столицю, і послали до нього, звіщаючи про богодану над мерзьким жидом перемогу. Цар же Єлезвой, покинувши місто і в ньому частину воїнства стерегти столицю, сам рушив швидко до своїх християн. І знайшов Дунаяна зі своїм синклітом, які сиділи в золотих вузах, своєю рукою посік його й усіх, що були з ним. І настало торжество християнам велике і невимовна радість: звеселяється-бо праведник, коли бачить відомсту.
Повернувся Єлезвой у місто, посік усіх невірних, котрі були в палатах царських із царицею, і всіх ворогів Христових до кінця знищив. І послав звістку цареві Юстину і архієпископу александрійському, звіщаючи, що возвеличив Господь із ними милість свою і поклав під ноги їхні ворогів їхніх і відомстив кров християнську — і всі дякували Богові. Архієпископ же тоді прислав до Омирит єпископів та священиків учити вірі й хрестити людей, які залишилися. Єлезвой же почав будувати церкви по містах і розширювати славу імені Ісуса Христа. Прийшов також у місто мучениче Награн, звів церкву, яку поганий Дунаян спалив, і гроби мучеників вельми прикрасив, і всіх християн звеселив і вільними учинив. Сина ж святого Арети, який залишився, князем у місті поставив і всю Омиритську землю невдовзі від безбожного нечестя очистив і вірою святою просвітив. Тоді поставив царем одного чоловіка благочестивого й вельми доброго на ймення Аврамій і, добре уставивши та утвердивши всі закони християнські, як мирські, так і духовні, сам із воями своїми повернувся в свою землю з великими користьми, славлячи Бога, і всі вої його вельми збагатилися.