Це почувши, Андрій од слова цього осмілів і рече до нього: "Йми мені віру, що те, що сказав мені, учиню, тільки навчи мене хитрості його". Каже йому юнак: "А ти хіба не знаєш хитрості його? Адже ефіопи хоч і страшні, але немічні! Не страшися-бо жахкої величності його й позиру, бо це як зілля гниле, так і він є гнилий та немічний". Цими словами той красний юнак укріпив Андрія, навчаючи його, як братися із ефіопом: "Коли, — каже, — візьме тебе й почне тобою крутити, не лякайся, а підстав йому ногу й побачиш поміч Божу".
Вийшов тоді блаженний на боротьбу й рече великим голосом до ефіопа: "Іди сюди, учорнений, та й поборемося!" Прийшов ефіоп, страхаючи й погрожуючи, і схопив Андрія, почав його туди й сюди крутити довгий час, і почали ефіопи плескати, білоризці ж ніби поблідли, боячись, щоб не ударив той чорний ним об землю. Поборюваний був Андрій тим ефіопом, тож примірявся і підставив ефіопові ногу — і полетів той, як дерево якесь велике, а лобом улучився впасти на каменя. І закричав біс: "Горе! Горе!" Білоризцям же радість була велика, й підкинули його вгору руками своїми й почали цілувати його і торжествували на перемогу Андрія над ефіопом. Тоді ті чорні ратники розійшлися всі з великим соромом, а той красний юнак подав йому тії вінці і, поцілувавши його, каже: "Іди з миром, відтепер будеш нам друг та брат, прямуй-бо на добрий подвиг, нагий будь і юродивий мене ради і причасником численному добру будеш у день царства мого". Це почув блаженний од того красного юнака й пробудився зі сну, і здивувався тому великому видінню, і відтоді вдавав він юродивого Христа ради.
Наступної ночі встав, помолився, пішов до криниці, стягнув із себе ризи і подер їх на шматки й ніби безумний зробився. Завтра рано пішов кухар зачерпнути води й побачив Андрія, що безумів, — пішов повідав панові своєму. Запечалився пан їхній щодо Андрія, пішов до нього і побачив, що біснуватий був; зв'язав його залізними веригами і повелів вести до церкви святої Анастасії. Він же вдень ніби шалений робився, вночі ж безперервно молився Богові і святій Анастасії. Мислив-бо у серці своїм: чи приємне є те діло Богові, що почав, а чи ні, і бажав щодо того переконалися. Коли ж міркував, прийшло туди п'ятеро жінок і з ними один старець світлий — ходили відвідувати немічних. Прийшли й до Андрія, і рече старець той до старшої: "Паніматко Анастасіє, чи не лікуєш тут нічого?" І відповідає вона йому: "Пане навчителю, Той його лікує, Котрий сказав йому: "Будеш юродивий мене ради і численному добру причасником будеш у день царства мойого", — і не потрібно йому лікування". І, це сказавши, відійшла з церкви, і не бачив, що вони виходили, аж поки почали до утрені клепати. І збагнув блаженний Андрій, що приємне Богові діло його, порадів духом і ще більше взявся до молитов уночі, а вдень юродивого вдавав.
Минув день і знову ніч настала, блаженний же, за звичаєм, молитви й моління приносив у таємнім храмі серця свого Богові і святій мучениці Анастасії. І прийшов до нього явно диявол із численними бісами, тримаючи сокиру, а інші — ножі, інші ж — держала: і кілки, і списи, щоб убити блаженного, а здалеку почав рикати старий отой ефіоп, у тому ж образі явився, в якому колись брався із ним. І рушив на святого, бажаючи його розсікти сокирою, яку мав у руках, і всі демони, що були із ним, рушили слідом. Андрій же, зі сльозами руки звівши, до Господа заволав, кажучи: "Не віддавай звірам душу, що ісповідує тебе!" І ще заволав: "Святий апостоле Іване Богослове, допоможи мені!" І тоді грім був і явився собор численний людей, і тут один старець добровидний прийшов, маючи лице світліше сонця, і велика кількість слуг із ним, і рече до тих, що були із ним, із ярістю: "Зачиніть ворота, хай жоден не втече із цих". І швидко двері зачинили, і всі ефіопи схоплені були. Андрій же почув одного біса, що потай говорив до друга свого: "Горе часу цьому, у який ми спокусилися: Іван-бо лютий є і люто нас хоче мучити". Звелів-бо святий Іван білоризцям, що прийшли із ним, зняти залізну веригу із Андрієвої шиї; сам же став поза ворітьми й рече: "Вводьте мені по одному". Привели першого біса і розтягли на землі, і взяв апостол веригу, перегнув її надвоє і дав йому сто ран, і репетував біс, як людина: "Помилуй мене!" По тому протягли другого демона, і той так само був битий, протягли ж і третього, і той стільки ж ран витерпів. Бог-бо бив їх справжніми ранами, ними ж бісівський рід ображається. І по разу бивши всіх, каже їм: "Підіть покажіте отцю своєму сатані, чи догідно йому буде?" Коли ж відійшли білоризці, а демони зникли, чесний той старець підійшов до Божого раба і наклав веригу на шию його й рече до нього: "Бачиш-бо, що поспішив на поміч тобі, вельми-бо турбуюся за тебе, це мені доручив Бог, аби про тебе дбав я. Терпи, невдовзі випущений будеш і ходити почнеш за волею своєю, де буде завгодно очам твоїм". Мовить Андрій: "Господи не мій, ти хто є?" Він же сказав: "Я є той, хто приліг на груди Господні", — і, сказавши це, став наче блискавка й відійшов із очей його. Блаженний же Андрій славив Бога, що послав йому в поміч улюбленого учня свого.