Був колись голод великий у Солуні, тож умирали люди від нестачі їжі. Святий же, не терплячи бачити міста свого, як гине від голоду, явився явно на морі корабельникам, обходячи пристанища, й гавані, й острови численні, і повелів він кораблям, які перевозили пшеницю, пливти у Солунь, і так місто своє від голоду збавив. Коли ж благочестивий цар Юстиніян збудував прегарну й преславну церкву в Царгороді на ім'я Божої премудрості, то послав у Солунь чесних мужів принести звідтіля якусь частку від мощів святого на прикрашення й освячення новозбудованої церкви. Коли ж послані прийшли до Солуня й до чесного ковчега святого наблизилися, щоб сповнити царське повеління, раптово вийшов вогонь із ковчега, полум'яні іскри на всіх випускаючи, і голос із вогню страшно проказав: "Стійте й не чіпайте!"
Впали всі, що там були, зі страху, і, тільки пороху від землі взявши, відійшли до царя й оповіли, що сталося, привівши всіх, що слухали, в зачудування. Пороху ж, взятого при гробі святого від землі, половину цареві дали, а половину поклали в царевій посудохоронильниці.
Один юнак, на ймення Онисифор, поставлений був у церкві святого запалювати свічі й стежити за лампадами, так той, од лукавого науськаний, крав свічки й продавав їх таємно на якийсь поганий собі прибуток. Святий же, не терплячи такого лихого діла, що чинилося в його церкві, явивсь уві сні Онисифорові і злодіяння його людинолюбно виклав, кажучи: "Брате Онисифоре, недогідне є мені діло твоє, що крадеш свічки й чиниш марноту тим, що приносять, найбільше ж собі, бо росте осуд такому, котрий подібно діє, — покинь це й покайся!" Онисифор же, прокинувшись зі сну, посоромився діла свого і злякався. Невдовзі забув наказа мученичого і знову, охоплений лихою звичкою та безстрашшям, почав красти свічки. Якось один із благочестивих громадян вельми рано встав, прийшов до церкви й приніс великі свічки. Онисифор же наблизився до свічок, про-стяг руку, щоб узяти одну, і тоді почувся із гробу голос святого, котрий казав: "Знову те саме чиниш?" Цим голосом, ніби громом, був уражений Онисифор, упав тяжко на землю й лежав ніби мертвий, доки не прийшов один із кліриків і підняв його, наповнений жахом. Ледве отямився той, визнав перед усіма гріха свого й перше явлення святого уві сні, і про друге явне викриття оповів, і всі жахнулися, чуючи таке.
Багато разів святий великомученик місто своє Солунь преславно збавляв від великого нашестя та облоги. Якось із аравійської раті, у час Маврикія-царя, якому та належала, був у місті один богобоязливий і вельми чеснотливий муж, на ім'я Ілустрій, саме тоді Солунське місто було оточено ворогами й міцно оборонялося; так цей прийшов уночі до церкви святого великомученика Димитрія і в притворі старатливо молився Богові і страстно-терпцю Христовому щодо захисту свого міста, і побачив жахке видіння. Уздрів-бо він двох юнаків світлих, ніби з наближених до царя, які прийшли до храму святого, а були це ангели Божі, їм-бо двері самі відчинилися, і ввійшли до середини. Ввійшов і Ілустрій за ними, бажаючи побачити, що буде. Ті ж, що увійшли, великоголосно сказали: "Де є пан, котрий тут живе?" І тут явився інший юнак, ніби слуга, і сказав: "Чому його бажаєте бачити?" Вони ж бо мовили: "Господь послав нас до нього повісти слово". Слуга тоді вказав на гроба святого й говорить: "Тут він є!" Вони ж мовлять слузі: "Звісти йому про нас".
І пішов слуга, відслонив завісу, і тут вийшов святий Димитрій назустріч їм такий, яким на іконі написаний був, світлий, наче сонце, аж годі було тому Ілустрію на нього дивитися, та ж бо тремтів зі страху, бачачи те, що відбувалося. Привітали прибульці святого Димитрія, він-бо рече до них: "Благодать вам, навіщо прийшли до мене?" Відповіли прибульці: "Владика послав нас до твоєї святості, повеліваючи тобі залишити місто й піти до нього, бо хоче його ворогам віддати". Це почувши, мученик зі сльозами схилив голову й мовчав. Слуга ж мовить до прибульців: "Коли б знав, що безутішний прихід ваш, то не повідав би про вас панові своєму". Тоді й святий мученик розтулив вуста свої і почав говорити: "Чи ж так зволив Господь мій, чи ж таке є бажання Владики всіх, щоб місто, яке я іскупив чесною кров'ю, передав у руки ворогів, котрі не знають Його і не вірять Йому, ані по-шановують імені святого Його". Мовили прибульці: "Коли б не зволив так Владика наш, не посилав би нас до святості твоєї". Він же рече: "Підіть, брати, скажіть Владиці моєму, що так мовить Димитрій, раб твій: "Знаю щедроти Твої, чоловіколюбче Владико Господи, які перевищують гріхи наші, що беззаконня всього світу не здолають милосердя Твого. Ти заради грішних кров свою пролив і душу Ти за нас поклав був; яви-бо милість свою й на цьому місті і не вели покидати його, оскільки поставив Ти мене місту цьому за сторожа, Тобі-бо уподоблюся, Владиці моєму, душу мою за громадян покладу, а коли вони загинуть, нехай і я з ними загину. Не погубляй-бо, Господи, міста, в якому ім'я твоє святе називається; коли ж бо зогрішили люди оці, то Тебе не відступилися, а Ти Сам є Бог тих, що каються". Запитали його прибульці: "Чи так маємо відповісти від тебе Тому, що послав був нас?" Проказав Димитрій: "Саме так, брати, мовте, знаю-бо, що не до кінця прогнівається і не ворогуватиме довіку". Це мовив, увійшов у гробницю, і свя-щений ковчег зачинився. Вони ж бо після розмови з ним невидимими учинилися. Це все Ілустрій бачив і чув у страшному видінні, але, коли зникло видіння, отямився й вельми чудувався. Упав на землю, дякуючи святому, що має турботу за місто й молить Владику, щоб не були віддані люди в руки ворогів їхніх. На завтра звістив те всім людям і кріпив їх на мужній ворогам опір. Усі ж, почувши це, зі слізьми волали до Бога, милості просячи і святого Димитрія закликаючи в поміч, і за його поміччю та заступленням цілі збереглися. Невдовзі відійшли вороги від міських стін із ганьбою, не можучи взяти міста, береженого великим угодником Божим, і марно додому повернулися. Так Димитрій святий своє місто захищав.