Після явлення святого Івана Богослова і після розмови його з ним, і після мучень бісів отих блаженний Андрій, в узах бувши, приліг, бажаючи спочити, і пробував у захопленні: побачив себе у царських палатах: Цар сидів на престолі у славі великій; відтак прикликав його до себе й запитав: "Чи хочеш мені служити всією душею?" Андрій же відповів: "Хочу, Господи!" Цар-бо дав йому з'їсти щось трохи гіркіше полину й каже йому: "Такий є шлях скорботний у тих, що служать мені у світі цім". І потім дав йому щось біліше снігу й солодше манни, і з'їв, і звеселився, і забув першу гіркоту. І каже йому Цар: "Такий є харч тим, що мені служать і мужньо до кінця терплять. Учини ж бо і ти мужньо, як і почав був, коротко постраждаєш і навіки в житті нескінченному будеш пробувати".
Збудився ж від сну Андрій і розмірковував, що перше явлення — гіркотерпіння у світі цьому, останнє — вічне життя з'являє. По тому тримав його пан чотири місяці й пустив вільним, і почав він бігати вулицями, несамовитим чинячись, ходив містом покинутий, у скорботі, покривджений, хоч його не був достойний цілий світ. Одні лаяли його, ніби безумного, інші гонили від себе, бридячись ним, як псом смердячим, інші гадали, що він біснуватий, ще інші, від юних хлопців, глумилися, б'ючи блаженного. Він же терпів і молився за тих, котрі капостили йому. Коли ж хтось із милостивих жебраколюбців подавав йому милостиню, він, беручи, іншим убогим віддавав її, одначе не так давав, щоб бути пізнаним, що милостиню дає, а як юродивий, сварячись на них і ніби бити їх хотячи, метав їм у лице цяти, які мав у руках, і так вони їх і збирали. Хліба часом і три дні не куштував, інколи й увесь тиждень пробував голодний, а як не було, щоб хтось подав йому шматка хліба, то й другий тиждень без їжі провадив. Одежа його була рубище якесь непотрібне, яке ледь могло покрити голизну тілесну. Вдень-бо бігав вулицями, як юродивий, уподібнюючись у всьому святому Симеонові, Христа ради юродивому, вночі ж на молитві пробував і, живучи в такому місці, посеред безлічі людей, не мав де й голови притулити, жебраки-бо його від халуп своїх проганяли, багаті у двори свої не пускали. І коли потреба була заснути й відпочити трохи багатотрудному тілу, дивився, де пси на смітнику лежать, то поміж них і лягав, але й ті не приймали до себе раба Божого: одні кусали його, відганяли від себе, інші самі полишали його й відбігала; і ніколи під покрівлею не спав, але завжди
на холоді і спеці, на гноїщах, як Лазар, і в болоті валяючись, від худоби й людей штурханий. Так самовільний мученик страждав і так юродивий з усього світу глузував, "бо що в Бога немудре — мудріше воно від людської мудрости"; уселилася-бо в нього благодать Духа Святого, і мав дар прозорливості, знав він помисли людські.