Прийшов святий у келію, благословення сподобив князів і, повчивши, відпустив їх із миром. По тому біс перетворився у воїна, пішов до князя у Володимир, кажучи: "Є в Ростові, господине, в твоїй області, чернець один, Аврам-волхв, що вдає святого. Той знайшов у землі велику мідну посудину, а в ній багато золотих посудин і поясів золотих та ланцюгів, що годі й ціну встановити їм. І тим скарбом монастир збудував і церкву велику поставив, а твоїй владі не повідав, те ж бо належить твоїй величності, а не тому старцю". Князь же з великим гнівом послав лютого воїна по святого, кажучи: "В чому знайдеш старця, не кажучи йому жодного слова, в тому й поставиш його переді мною".
У той час випало святому Аврамію стояти на молитві в самій волосяниці й не озутому у сандалі. І прийшов до нього раптово злий воїн, не мав милосердя і взяв його, не давши ані взутися, ані ризи вдягти. Збагнув святий ворожнечу вражу, не злякався, але подякував Богу. Взяв же воїн преподобного отця, наругу чинячи, посадив його на пістряву ослицю, й іночі сандалі наклав на ноги його, і поставив перед великим князем у місті Володимирі в одній лишень волосяниці. І повелів князь покликати й того воїна, що в його образі біс був. Той же почав гудити святого, ті ж таки слова про віднайдення скарбу в лице виказуючи йому. Святий-бо звів руки до неба, помолився й поклав заборону духу лукавому силою Господа нашого Ісуса Христа, і тоді [біс] зник. Князь же побачив звабу диявольську і святого отця, який стояв поганьблений, жахнувся, і всіх, хто там були, страх обняв. І почав князь зі слізьми прощення просити у святого за таке зогрішення; преподобний же незлобливий був, простив князя. Він же, бачачи смирення та незлоб'я блаженного, честь велику віддав йому і, давши багато маєтків та сіл його обителі, відпустив з миром. Прожив преподобний у своєму монастирі літа достатні і в глибокій старості відійшов до Господа, якому ж добровгодив. Богу нашому слава нині і завжди, і навіки віків. Амінь.
У той-таки день пам'ять преподобної Анни, що, перейменувавши себе Євтиміяном, у чоловічому образі подвиг чинила. Вона народжена була в Константино-граді від одного благочестивого диякона церкви Пресвятої Богородиці, котра у Влахерні. З'єднана була в законному шлюбі і стала матір'ю двом дітям. Відтак чоловік її й діти до Господа відійшли в царство Кон-стантина й Ірини; тоді відкинулася марноти мирської і від одного чеснотливого ієромонаха, який прийшов од Олімпа, в таємному місці постриглася. Відклала жіночі одежі, одяглась у чоловічі чернечі і, від усіх утаївшись, відійшла в Олімпійський край, і, ввійшовши в одну обитель, жила серед братії як ніби євнух, трудилася добре в послушенстві, в пострасі та молитвах і вельми догодила Богу. Прийняла ж дар творити чудеса і цілити недуги, через що пройшла щодо неї чутка повсюди, аж звідали про ченця Євтиміяна-чудотворця і святійшому константинопольському патріарху Тарасію. Прикликав його до себе, бесідував із ним і монастир йому поставив. Багато-бо в своєму чеснотливому житті перетерпіла напастей од бісів і від злобних людей, аж відійшла вона звідтіля (таємниця її почала декому наяву виходити), і в пустелях вона спиталася, тікаючи від спокус. Після ж багатьох своїх подвигів і трудів померла в краях Ісиг-матських у Господі.
У той-таки день страждання святих мучеників: Клав-дія, Астерія, Неона і Теонілли, які постраждали при Диоклитіяні-царі і при Лисії-ігемоні. Були ж літами молоді, рідні брати і сестри, народжені від одних батьків в Ісаврійському краї. Мали ж бо мачуху і після смерті батька батьківського маєтку добивалися. Пішли в Момпсветійське місто судитися перед ігемоном. Мачуха ж не хотіла їм нічого дати, наговорила на них, що вони християни. Запитані ж були на суді і з дерзно-венністю Христа ісповідали, через що вельми мучені були. Нарешті три брати поза місто виведені, і, до хрестів прибиті, померли. Теонілла ж була за волосся повішена і, вельми бита, віддала духа свого Господу.