Було в темниці безліч вірних, яких тримали за Христове ісповідання, їх-бо всіх Єпимах вустами, Святого Духа наповненими, до подвигу укріпляв. І настільки вірних слова його укріпили до страждання, що жоден із них не устрашився ані відпав од віри, але всі із дбанням за істинного Бога кров свою пролили і після різних мук душі свої поклали. Нарешті святий Єпимах виведений був на люті муки, як такий, що не лише у Христа вірує і празнику їхньому сум'яття учинив, але й на самого ігемона дерзнув, бажаючи вбити його. Спершу-бо підвішений був і кігтями залізними шарпаний, тоді каменем його били, ламаючи кістки його. Він же у муках казав: "Коли Господь мій Ісус Христос заради мене розіп'ятий і списом пробитий був, і оцтом напоєний, чи не маю і я бути причасником його страждань? Більших мук хочу за ці, які на мене накладаєте, бийте мене, плюйте на мене, вінця тернового накладіте мені на голову, дайте мені тростину в руки й жовчю напійте, всю плоть мою єдиною раною учиніте, на хресті розіпніте мене і списом проколіте — що перетерпів Господь мій, те і я хочу терпіти". Шарпали [тіло] святому й били; стояв охрест численний люд і на мучення його дивився.
Була серед людей одна жінка, що поблизу стояла, одне око мала сліпе, з більмом. Вона побачила таке страждання святого Єпимаха, плакала й незмигно на нього дивилась. Від лютого шарпання та биття відлітала плоть і бризкала кров далеко. Впала крапля крові його на око сліпої тієї жінки, і тоді прозріло око і стало світле й доброглядне, як і друге. Жінка ж, діставши зцілення від краплі крові, що на око впала, закричала: "Великий Бог, якого цей стралсдалець ісповідує!" По тому відсікли йому голову, і так віддав душу свою святу у руки Господа Бога, за якого і постраждав.
У той-таки день житіє преподобних отців наших Спиридона та Никодима, проскурників Печерських
Усяка благословенна душа проста є, не має в собі лукавства й улесливості, як посудина й житло самого Бога, оскільки Бог Дух є простий. Про те й апостол говорить: "Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих". З таких вибраних був преподобний отець наш Спиридон, про якого тут належить нам [сказати] слово. Цей-бо блаженний родом був не з міста, а від одного села, не навчений вправності книжної і невіглас був у слові, але не розумом духовним і не ділами боговгодними, бо страх Божий, котрий є начало премудрості, мав у своєму серці. Прийшов до Печерського монастиря і прийняв суворе іноче життя. Не відаючи ж Писання, почав учитися книгам, хоча літами й немолодий був. І вивчив увесь Псалтир із вуст, і так трудився міцно для спасіння душі своєї, ненастанно співаючи Псалтир, що й весь кожного дня закінчував. Пимен-Постник, що був тоді ігуменом, побачив, що він чоловік смиренний і трудолюбний, завжди старанний у молитві та в пості і в усьому непорочний, доручив йому доброприємне послушання: хай пече хліб, який приносять до божественної літургії на таїнство Тіла Христового, що зветься проскури. Блаженний-бо Спиридон щиро до пекарні пішов, не змінивши свого подвига й труду духовного, і доручену собі роботу чинив із усяким благоговінням та страхом Божим. Витвори рук його були приготовлені чисто й непорочно на ясертви, які приносяться від ієрея; плід же вуст приношення його — жертва хвалена, скерована до Бога. Бо чи дрова рубав, чи тісто місив, безнастанно в устах своїх псалми Давидові мав, щоб щодня, за звичаєм своїм, закінчувати весь Псалтир — так воно й було.