Про цього преподобного Аммона святий Анастасій Олександрійський у житії преподобного Антонія згадує і там про нього пише таке:
"Коли Аммон із Теодором, учнем Антонієвим, ішли до Антонія, випало їм прийти до вельми великої ріки, що називалася Ликос, і не могли інакше її перейти, тільки оголитися й перепливти. Тоді Аммон попросив Теодора відійти трохи від нього, щоб не бачити голизни один одного. Коли вони розійшлися, міркував Аммон, як би перейти ріку, не скидаючи одежі, соромився-бо і сам дивитися на голизну свою, її-бо ніколи не бачив, такий був цнотливий та чистий, що власної голизни соромився і за все життя своє не оголював тіла свого. Коли ж думав отак, ангел Господній підхопив його й переніс через ріку у миг ока і поставив на другому березі. Теодор же з великими зусиллями ледве переплив. Побачивши Аммона, що стояв на березі, здивувався, що так швидко перейшов таку бистрину річкову і, дивлячись на нього, побачив його всього сухого, ані сліду мокрого той не мав, жахнувсь і впав у ноги його, молячись, щоб сказав йому, як перейшов річковий потік. І, змушений братнім проханням, Аммон звістив, що був перенесений ангелом і поклав заборону, щоб нікому цього не розповідав про нього, доки не відійде з цього світу.
Прийшов-бо до святого Антонія преподобний і почув од нього такі слова: "Бог явив мені, що відійдеш ти, і через це закликав тебе, щоб утішитися з тобою раніше, аніж відійдеш до Бога, тож помолимося один за одного". Багато бесідували поміж себе, утішалися втіхою Святого Духа і, прийнявши благословення, Аммон відійшов від святого Антонія.
Невдовзі сидів якось Антоній Великий на горбі, звів очі свої горі й побачив душу Аммонову, яку весело ангели на небо виносили, і порадів щодо цього вельми. Спитали ж його учні: "Яка причина, отче, радості твоєї?" Він же відповів: "Сьогодні авва Аммон переставився і бачу святу його душу, яку несуть ангели на небеса". Відзначили ж учні той день, у який святий Антоній про Аммонове переставлення повів, а по кількох дня прийшла братія із Нитрії й розповіла, що переставився до Господа святий Аммон. Порахувавши дні, виявили, що він у той день переставився, у який душу його бачив Антоній, коли ангели виносили її до небес, і прославили Бога".
У той-таки день житіє преподобного отця нашого Павла Препростого
Цей Павло в одному селі землеробом був, простий, невчений і незлобливий. Одружився із жінкою, красною на лице, але безсоромною розумом та норовом, котра довго потай од нього перелюбством займалася. Якось прийшов він з роботи додому і застав жінку свою із іншим, коли грішила. Посміявся трохи й каже до перелюбця: "Добре, добре, воістину не дбаю; свідчуся Ісусом, що не хочу більше жити із нею, це ти візьми її та й дітей і годуй. Я ж піду і стану ченцем". І тоді, все покинувши, пішов із дому й нікому нічого не сказав, не звинувативши й жінку ту погану, а мовчки рушив у пустиню. І прийшов до преподобного Антонія Великого й постукав у двері келії його. Запитав його Антоній: "Чого хочеш?" Відповів Павло: "Хочу іноком бути". Антоній же побачив, що старий він, і рече до нього: "Уже тобі, старче, близько шістдесяти років є, іноком бути не можеш, але іди в село й працюй, дякуючи Богові: пустельного труду понести й напасті стерпіти не зможеш". Павло ж мовить: "Коли мене чомусь навчиш, отче, те й учиню". Антоній же, не зважаючи на нього, каже: "Сказав тобі, що старий ти і не можеш ченцем бути, іди звідсіля. Коли ж хочеш чернецтва, іди в монастир, де численна живе братія, що може понести неміч твою; я ж бо тут сиджу сам і проздовж п'яти днів не їм нічого — не можеш-бо тут зі мною жити". І, це мовивши, Антоній зачинив двері, і три дні не виходив із келії своєї через того старця. Він же залишився там.
На четвертий день відчинив Антоній двері й, побачивши, що Павло не відійшов, знову відганяв його, кажучи: "Відійди звідси, старче, чого мені доказуєш. Мовив-бо тобі, що не можеш тут бути!" Відповів старець: "Помру тут, а не відійду!" Антоній же, бачачи його, що не приніс із собою ані хліба, ані води і вже четвертий день пробуває без їжі, спогадав подумки: "Старець цей, не звиклий поститися так довго, помре з голоду, і на моїй душі гріх його буде". Тож прийняв його, кажучи: "Можеш спастися, коли послушливий будеш і учиниш, що повелю тобі". Відповів Павло: "Все, що мені скажеш, отче, готовий я учинити". Випробовував його Антоній, сказавши: "Стій і молися на цьому місці, доки прийду і принесу, що маєш робити". І ввійшов у печеру, покинувши його і не виходив до нього проздовж усього тижня, але таємно на нього через віконце поглядав і побачив, що весь той час на одному місці день і ніч нерухомо той стояв. Вийшов, приніс йому фінікових гілок і, мочачи їх у воді, каже до Павла: "Плети линву, старче, таку, як це бачиш у мене". І плів до дев'ятої години, і сплів з великими зусиллями п'ятнадцять ліктів. Побачив Антоній і рече: "Недобре сплів ти, розплети і знову плети". І уже сьомий день був, відколи нічого не давав йому їсти, а все те чинив Антоній для того, щоб відігнати його від себе, гадаючи, що, виснажившись, відійде старець. Але коли побачив, що з великим зусиллям розплів линву і знову плів, голодний і вже в літах, одначе не опечалився, не обурився, не дорікав ані прогнівався, пожалів його Антоній і, коли заходило сонце, сказав йому: "Старче, хочеш трохи з'їсти хліба?" Павло ж каже: "Коли ти хочеш, отче". Зворушений був отець словами його, що, голодний бувши, не спішився до хліба, але на його зволення віддався. І, з'ївши трохи з водою, встав і учинив подяку.