Через два роки цар послав до апостола, бажаючи звідати, чи швидко збудуються палати. Апостол же звістив, що покрівля тільки потрібна. І зрадів цар, гадаючи, що воістину будує йому на землі Тома палати, послав ще багато золота, повеліваючи, щоб красний покров створити для будівлі. Він же знову золото взяв і, на небо очі й руки звівши, сказав: "Дякую тобі, Господи людинолюбе, що у різний спосіб спасіння людям уладжуєш!" І знову золото роздав прошакам, дбаючи у проповіді Божого слова.
Минув якийсь час, довідався цар, що звелене діло ані почало будуватися, а золото його все убогим роздано, і зодчий не будову робить, а ходить по містах і селах і проповідує якогось нового Бога, творячи дивні чудеса. Розгнівався тоді цар вельми і послав слуг своїх схопити апостола. І приведеного перед себе запитав: "Чи збудував ти палати?" Він же рече: "Збудував вельми добрі і красні". І мовить цар: "Ходімо та й побачимо будівлю твою". Відповів апостол: "Не зможеш у цьому житті побачити тих палат, але коли від життя цього відійдеш, тоді побачиш і вселишся в них і з радістю житимеш там вовіки". Цар же гадав, що кпить із нього, опечалився вельми і повелів укинути у темницю Тому разом із Аваном, купцем, що його привів, потім лютою смертю покарати їх: гадав шкіру із них здерти і вогнем їх спалити. Коли сиділи в темниці, Аван докорив апостолу: "Ти, — каже, — і мене, й царя звабив, назвався премудрим зодчим, тепер же царське золото й моє життя погубив. Це через тебе страждаю і маю зло померти, лютий-бо є цар і нас обох уб'є". Апостол же, втішаючи його, сказав: "Не бійся, не помреш тепер, але будемо живі, і вільні, й пошановані маємо бути від царя через палати, які я збудував йому в горньому царстві".
У ту ніч царевий брат упав у недугу й послав до царя, кажучи: "Через тебе найшли скорботи, і я опечалився, і від печалі тієї прийшла мені недуга, і це вже тепер умираю". І помер тоді. Цар же, забувши першу скорботу, на другу печалився і невтішно ридав на смерть брата свого. Душу ж умерлого взяв ангел Божий і виніс її в обителі небесні і, обходячи там поселення, показував їй численні красні та світлі палати, були одна перед одною красніші й світліші, краси ж бо їхньої годі описати. І запитав ангел душу, кажучи: "У якій із тих усіх палат зволиш жити?" Душа ж, дивлячись на найкращу, яка там стояла, палату, сказала: "Хоч би мені в одному кутку палацу цього пробувати було дано, нічого більше б не вимагав". Рече ж ангел: "Не можеш у цій палаті жити, бо вона твого брата, її ж бо один странній Тома даним йому золотом створив". І мовить душа: "Молюся тобі, Господи, пусти мене до брата, і я викуплю у нього цей палац, не знає-бо він краси його, а викупивши, знову повернуся сюди". Тоді ангел повернув душу в тіло, відтак умерлий ожив, ніби зі сну прокинувся, а близьких про брата запитав і прохав, щоб прийшов до нього цар, брат його. Почув-бо цар, що ожив брат, порадів вельми і прибув до нього, а побачивши його живого, неймовірно зрадів. Воскреслий же почав до нього говорити: "Знаю безсумнівно, царю, що любиш мене, брата свого, і плакав ти про мене, і коли б можна було викупити мене від смерті, дав би ти й півцарства свого". І рече цар: "Так воістину і є, не інакше!" Мовить же брат: "Коли настільки любиш мене, прошу в тебе одного дару, але не відмов мені". І каже цар: "Усе, що під рукою моєю у державі моїй, тобі, улюбленому братові моєму, дарую". І клятвою утвердив цар слово своє. Тоді мовить воскреслий брат: "Дай мені палаца свого, що маєш на небесах, і все моє багатство за нього візьми собі". Цар же, почувши це, усумнився й ніби безголосий мовчав. По тому рече: "Звідкіля в мене є на небесах палац?" І мовить брат: "Воістину такий палац є, якого ти й не знаєш, ані бачив ти будь-коли в усій піднебесній. Збудував же його тобі Тома, якого ти в темниці тримаєш, і я бачив його й дивувався невимовній красі його. І бажав хоч в одному кутку там жити, але не дано було мені. Сказав-бо ангел, що водив мене: "Не можна тобі в нім жити, брата-бо твого цей палац є, якого один странній Тома сотворив". Молив я ангела, щоб мене відпустив до тебе, брата мого, аби викупити в тебе того палаца. Коли ж любиш мене, дай його мені й май на віддачу всі мої маєтки". Тоді цар з двох речей розвеселився: що брат його живий і що палаца йому на небесах збудовано. І рече воскреслому братові: "Улюблений брате, клявся тобі не відмовити ні в чому, що є на землі під державою моєю, а щодо небесного палацу, то того я не обіцяв тобі. Але коли хочеш, маємо у себе такого зодчого, той-бо нехай і тобі збудує". І це мовивши, цар послав відтак у темницю вивести того святого Тому із Аваном-купцем, котрий привів його. І пішов назустріч апостолу, упав у ноги його, просячи прощення, бо згрішив у невіданні. Апостол же, подякувавши Богові, почав обох братів навчати у вірі у Господа нашого Ісуса Христа. Вони ж розчулилися, прийнявши люб'язно слова його, і невдовзі хрестив їх і всьому християнському життю навчив. І сотворили собі брати милостинями численними вічні обителі на небесах. Апостол же, деякий час із ними пробувши і у вірі їх добре укріпивши, відійшов у довколишні міста й села, шукаючи спасіння душам людським.