І преподобного отця нашого Сергія Вологодського, котрий від Святої Гори в Росію прийшов, спершу мешкав ув обителі преподобного Сергія Радонежського, котрий ще живий тоді був, тоді, з благословення його, відійшов у Володимирські краї і у великому лісі при ріці Нурмі поселився поблизу пустині преподобного Павла Обнорського, і часто із ним бесідував. Зібрав-бо братію й, обитель улаштувавши, добре закінчив свій подвиг, у старості прийшов до Господа.
Місяця жовтня у 8-ий день
Житіє преподобної матері нашої Пелагії, що була раніше блудниця, списане Яковом, дияконом Іліопольської церкви
Велику подяку маємо завжди віддавати Господу нашому, що не хоче смерті грішних, але довготерпляче очікує навернення їхнього в життя. Дивна-бо річ сталася у дні наші, про неї ж я, грішний Яків, вам, братії своїй, пишу, і хто послухає та прочитає, велику віднайде користь. Святійший архієпископ Антиохійського міста закликав до себе із довколишніх міст з певної церковної потреби вісім єпископів, поміж яких був святий Божий чоловік Нон, мій єпископ, котрий прийшов із Іліополя, узяв він мене із собою, муж предивний і досконалий інок, що від монастиря, названого Тавенисіот, узятий же був на єпископство через чеснотливе своє життя.
Коли ж єпископи зійшлися до церкви святого мученика Юліяна, захотіли почути від Нона учительне слово, і сіли всі при дверях церковних. Нон же почав учити із вуст, говорячи те, що було на користь та спасіння тим, що слухали. Всі дивувалися на святе учення його, і тут повз двері пройшла із великою гордістю одна жінка із невірних, котра в усій Антіохії відомою блудницею була, одягнена в багатоцінні шати, прикрашена золотом, коштовним камінням та перлами, охрест же неї ішло багато дівиць та юнаків, гарно одягнених, вони і гривни золоті носили. Лице її таке красне було, що мирські люди видінням краси її насититися не могли.
Як ішли мимо нас, усе повітря ароматною добропашністю наповнилося, відтак побачили єпископи, що йшла безсоромно, маючи непокриту голову й рамена оголені; приплющили очі свої і, тихо зітхнувши, як від гріха великого лиця свої відвернули. Нон же блаженний пильно й довго дивився на неї, доки з очей не зійшла. Тоді повернувся до єпископів та й рече: "Чи не полюбилася вам така краса жінки цієї?" А що вони не відповіли, схилив Нон голову свою і, плачучи, збирав ув обрусець свої сльози й поливав груди свої слізьми. Від глибини сердечної зітхаючи, знову запитав єпископів: "Чи не всолодилися красою її?" Вони ж мовчали. Нон тоді сказав: "Воістину, я багато навчився від неї, адже Господь жінку ту поставить на своєму Страшному суді і нею засудить нас. Як гадаєте, скільки годин жінка ота в своєму покої згаїть, миючись, одягаючись й усіляко себе прикрашаючи, у дзеркало позираючи, і всі думки й турботи має тільки на те, щоб найгарнішою з'явитися очам тимчасових поклонників. Ми ж, маючи безсмертного Жениха на небесах, на якого ангели дивитися бажають, не дбаємо прикрасити окаянної душі нашої, котра вся є погана, гола й сорому наповнена, не дбаємо омити її слізьми покаяння, одягти красою чеснот, щоб очам Божим явилася добровгідна і не була посоромлена й відкинута в час весілля Агнця".
Таке повчання Нон блаженний учинив, узяв мене, грішного свого диякона, і пішов до келії, яка була нам дана при тій-таки церкві святого Юліяна. Увійшов єпископ мій у покій свій, кинувся лицем на землю і плакав, кажучи: "Господи Ісусе Христе, прости мені, грішному й недостойному, що турботи жінки тієї про тілесне прикрашення перевищують усі турботи мої щодо окаянної душі моєї; та ж бо, щоб тлінним поклонникам догідній бути, виказує таку дбалість, прикрашаючи себе; я ж не дбаю Тобі, Богові моєму, догідним бути, але в лінощах та недбалості пробуваю. Якими очима подивлюся на Тебе чи якими словами виправдаюся перед Тобою, горе мені, грішному! Поставши-бо перед Твоїм святим олтарем, не приношу Тобі душевної краси, якої Ти від мене шукаєш. Та жінка обіцяє смертним людям у марноті своїй так гарно себе подавати для їхнього приводження і чинить те, що обіцяє; я ж Тобі, Богові моєму, пригоджувати обіцявши, збрехав через лінощі мої. Голий я є, не зберіг повелінь твоїх, немає-бо мені надії в ділах моїх, але в твоєму милосерді, ним-бо уповаю спасенним бути". Так казав Нон святий і ридав довго. Молився ж і про жінку ту, кажучи: "Господи, не погуби творіння рук своїх, щоб не служила така краса бісам, але наверни її до Себе, хай славиться від неї ім'я Твоє святе — все-бо Ти можеш!"