Після поховання пробув старець із Андроником до сьомого дня, на сьомий день сотворив пам'ять померлої і захотів узяти отця Андроника до своєї келії. Андроник же просив його, кажучи: "Залиш мене тут, отче, хай і я буду похований із панею моєю Атанасією". Залишив його старець і відійшов, і ще не дійшов до келії, коли ж наздогнав його інший інок, кажучи: "Отець Андроник відходить до Господа!" Послав же старець услід отцям, котрі відійшли, кажучи: "Поверніться зі мною до отця Андроника". Вони ж повернулися і знайшли його ще живого і благословилися від нього.
Відійшов із миром отець Андроник, і було змагання велике поміж скитами (поміж двох скитів було пробуття преподобного Андроника та блаженної Атанасії), поміж скитом Вісімнадцятим і скитом, де білі носили одежі. Казали-бо білоризці: "Наш є брат, і взяти його хочемо до свого скиту, щоб допомагали нам молитви його". Також і Вісімнадцятого скита отці казали: "Наш брат, і з сестрою його, блаженною Атанасією, хай покладений буде".
Білі ж скитяни сказали: "Що вирішить архімандрит Вісімнадцятого скиту, так і учинимо". І велів старець поховати Андроника із Атанасією; білоризці не захотіли послухати його, було-бо їх більше, тож сказали: "Старець є вище пристрастей і до того не боїться борні. Ми ж молоді є і хочемо при собі мати брата нашого, блаженного Андроника, щоб допомагав нам молитвами своїми достатньо. Вам же залишаємо Атанасію". По тому ледве утишилися і поховали блаженного Андроника із блаженною Атанасією, хвалячи Бога, дивного у святих своїх, Иому-бо слава навіки віків. Амінь.
У той-таки день пам'ять святого праведного праотця Авраама, що частував Бога в Тройці єдиного, який у трьох особах ангельських йому являвся біля дуба Мамврійського. І пам'ять племінника його Лота.
І святих мучеників Єввентія та Максима, воїнів-зброєносців, що були при царі Юліяні-відступникові, через нього ж, коли був в Антіохії Сирійській, повелено водні джерела та всю їжу, що продавалася, осквернити ідоложертвуванням, щоб християни, вживаючи, осквернялися проти бажання. Єввентій та Максим, бачачи те, зітхнули і плакали. Якось, на бенкеті сидячи, тепло просльозилися і сказали до Бога: "Віддав ти нас, царю, неправедному мерзькому відступникові і лукавому більше всіх на землі". Це хтось із нечестивих почув і звістив царю, він же тоді, схопивши їх, багато мучив, потому й мечем забив їх.
У той-таки день святої Поплії, що була дияконисою Антиохійської церкви, вона в юності своїй, трохи побувши в законному шлюбі, народила святого Івана Пресвітера; по тому в чистоті безмужньо жила, зібрала лик дівиць і служила Богу. Якось же цареві Юліяну-законопереступнику, котрий ішов повз її дім, вона з дівицями своїми велиголосно заспівала:
Ідоли поган — срібло й золото,
Діла рук людських вони,
Подібні їм хай будуть ті, що творять їх,
І всі, що сподіваються на них.
Те почувши, цар повелів схопити її й бити в лице багато разів. Кожен-бо із воїнів, які були з ним, по разу її вдаряв. Вона ж викривала цареве безбожжя і, пущена бувши, повернулась у дім, дякуючи Христу-богу, що сподобив її за ім'я Його так постраждати. Провела наступні літа життя свого боговгідно і з миром померла.
У той-таки день преподобного отця нашого Петра, котрий у Галатійській єпархії був раніше воїном, од отця Теофіла був пошанований комитським саном, по тому, все зневаживши, став іноком і добре подвиг творив; помер в обителі святого Фоки, у Василіеве царство.