Місяця жовтня в 10-ий день
Страждання святих мучеників Євлампія та Євлампії
У царство Максиміянове було велике на християн гоніння, і багато з вірних залишали свої домівки і через страх перед мучителями ховались по горах, і вертепах, і пустелях. У той час один юнак доброродний мав свою батьківщину у місті Никомидійському, ймення йому Євлампій, християнин вірою та ділами, який також переховувався з іншими християнами. Посланий був од них до міста, щоб купити хліба і щоб таємно принести їм у пустелю. Входячи в Никомидію, побачив над ворітьми міськими прибите царське повеління, на хартії написане, видане, щоб убивали християн. Коли ж прочитав, вельми посміявся такому безумству нечестивого царя, що не на ворогів, але на неповинних узброївся і сам свою землю приводить у запустіння, вбиваючи величезну кількість християнського люду. І тоді схоплений був блаженний Євлампій від ідолопоклонників та зв'язаний, і на неправедний суд приведений. Беззаконний же суддя, побачивши Євлампія літами молодого й лицем красного, спершу лукавими словами його зваблював, щоб поклонився ідолам, і сказав: "Саме обличчя твоє явним тебе чинить, що не є ти із простолюддя, але із доброродних та чесних. Не бажай, о красний юначе, марно погубити таке доброподіб'я своє і щоб до безчестя було приведене доброродство твоє, але подбай більше примножити слави й честі собі і всьому твоєму роду. Коли ж бо послухаєш повеління цареве і з нами поклонишся богам, то від усіх нас пошанований і славлений будеш, і від царя дари приймеш, і на якийсь чесний сан возведешся, і в добробуті проживеш дні свої. Послухай мене, добре раджу, тож одномисельний із нами будь: ось розчинені тобі храми, і стоять там різні боги, наповнені жертвами олтарі, і всі веселяться від богів своїх, і поклоняються їм. Ввійди-бо й ти і поклонися, щоб і собі багато добра віднайшов і нас веселощами наповнив, і собі матимеш богів завжди до тебе милостивих".
Святий же Євлампій наповнився Духа Святого і відповів лукавому судді, кажучи: "Підступності наповнене серце твоє і лукаві слова в устах твоїх, марнотні й брехливі всі обіцянки твої, не звабиш мене, влеснику, анічим і не відвернеш від Христа мойого. О, коли б ти захотів послухати моїх правдивих слів і нелукавої ради, то пізнав би істинного Бога, якого я пошановую і поклоняюся якому; пообіцяв би я тобі від Нього не тимчасову й марнотну, але вічну й істинну честь та славу; дари ж і багатства, яких ані ти, ні цар твій, ні весь світ не має тепер. Але оскільки глухий ти, як аспид, і не послухаєш корисної тобі мови, через це наслідиш частку богів своїх у вогненній геєні, а за принесення їм поганих жертв сам будеш жертвою невсипущій черві. Я ж не бісам, я ж "принесу Богові в жертву подяку і виконаю свої обітниці Всевишньому".
Суддя ж, це почувши, почав муками загрожувати йому; він же безбоязно виявив готовність йти на всілякі муки за Христа, Господа свого. Тоді повелів суддя оголити його і простертого на землі жилами бити. Битий же був святий довготривало, терпів мужньо, хоч і вельми великий пізнав біль від наданих ран, одначе ніби не чув жодного болю — такий відважний з'являвся. Мучитель же, бачачи таке його міцне терпіння, на більшу ярість запалився і повелів, повісивши його на дереві, залізним приладдям шарпати плоть його. І настільки ранився мученик, що й кістки його через глибокі рани проглядали. Після довгого терзання лежав на землі весь закривавлений та зранений, аж усе його тіло було цілковитою раною. Але ще не кінець болістям, іншу для нього вигадав суддя муку: повелів тонким ременем пальці його на руках та ногах міцно пов'язати і стиснути, через великий біль терпів страждалець, члени-бо його від своїх суглобів насиллям вирвалися. Однак і так не втолив ярості мучитель, а ще доклав біль до болю: повелів залізне ліжко розжарити вельми і на ньому святого покласти, щоб залишки плоті його на тому ліжкові наче віск розтопилися від вогненного паління. Коли ж було розжарене те ліжко, святий Євлампій хресне знамення на собі учинив, зійшов на розпечене ліжко і ліг на ньому, як на м'якій постелі. Опалена плоть його розтавала і розливалася, і спікалося тіло його, як м'ясо для їжі, і вже-бо в такий муці померти час (не може-бо єство плоті у вогні живим бути), однак усеможний Бог оживив раба свого і душу його в ньому понад природу утримував, щоб і сила Божа, яка в немочі здійснюється, і терпіння мученикові всім наяву були. Коли ж сподівалися всі, що Євлампій на тому розпаленому ліжку засне сном смерті, святий тоді нову в собі почув міцність і, вставши із ліжка, ходив здоровий, ніби не прийняв муки. Віруючи кріпко в Господа Бога свого серцем, видалося, ніби вустами щось супротивне ісповідає, начебто погоджуючись на безбожжя нечестивих. Через це поведений був славно до ідольського храму. Всі-бо із суддею своїм раділи, гадаючи, що Євлампій відкинеться Христа і хоче поклонитися їхнім богам, тож безліч люду пішло вслід за ним до храму. Святий же старанно подумки молився до Господа свого Ісуса Христа, щоб явив силу Свою і просвітив осліплених людей і прославив ім'я Своє святе. І коли ввійшов усередину й побачив ідола Марса над інших ідолів більшого і гарнішого, приступив до нього й рече: "Іменем Господа мого Ісуса Христа наказую тобі, ідоле німий та бездушний: упади на землю і перетворись у порох!" Коли ж вимовив святий, тоді впав ідол із великим гуркотом і на малі частки розбився. Побачили це люди і закричали: "Один лише Бог християнський великий є і міцний!" — і багато людей у Христа увірували, суддя ж на більшу запалився ярість і, схопивши Євлампія, повів його знову на мучення.