Розгнівався Валерій, це почувши, і вогнем ярості запалився, відкинув лицемірну покірливість і відслонив внутрішню лютість: спершу віддав майно святих тим, котрі омовили їх, тоді самих, прив'язавши до коней, повелів гнати до Сардії. І гнані були коні з прив'язаними до них святими вельми швидко, не спочиваючи й трохи, отож за один день від Тиатира до Сардії досягли. Жорстока була дорога ота добрим страждальцям, бо не могли однаково з кіньми бігти, отож і волочилися, і великий біль од тертя перетерпіли. Пішов за ними і блаженний Агатодор, раб цих святих мучеників, співстраждаючи і співуболіваючи панам своїм. Досягши ж Сардії, не спочили від труду, але велику частину ночі тієї в молитвах та співах божественних провели. Коли ж трохи заснули, ангели Божі у видінні їх утішили і до терпіння мук укріпили. Збудившись зі сну, один одному повідали про бачене і веселилися вельми, дякуючи Богові, що втішав їх у печалі, допомагати їм у муках обіцяв, і розпалилися бажанням страждань за Христа.
Прибув і Валерій у Сардію, сподіваючись, що страждальці, утяжені тим, що за його волею в путі були гонені й волочені, швидше погодяться на його безбожжя; не відав-бо беззаконний, що святі сильніше укріпилися до подвига через Божу, явлену їм у видінні, благодать. І коли побачив їх лицем світліших, як спершу, і духом міцних, і серцем невстрашимих, відчаявся погубити їх муками, знову повернувся до лукавства, бажаючи добрими словами і всілякими лестощами звабити і вловити засновану у Христі беззлобність святих. І можна було бачити лиса, котрий із левами боровся, — нічого не досягла зваба його, не зміг здолати тих, яких поміч Вишнього підкріпляла. Побачивши ж, що нічого не досягне, інакше щодо них намислив: Карпа і Папила, мужів міцних і вибраних, дав під нагляд, а доброго Агатодора, що служив мученикам (і сам досконалий був мученик і, своєю любов'ю до них прив'язаний, другом і співучасником виявив себе тих мук), простягнувши, повелів бити без милосердя воловими жилами. І змагалися поміж себе суддя та мученик: суддя хотів безліччю накладених ран здолати мученика, мученик же так доброхітно приймав рани, що, здавалося, хотів, щоб ті, котрі били, не утрудилися, аби довше тяглося биття. Міцно й довго били мученика, виливалися крові потоки, як із якогось джерела, відпадала плоть, з'являлися нутрощі й вуди від суглобів своїх відривалися, і воістину великий біль охоплював міцного мужа. Він-бо в таких муках ніби й не страждав, такий мужній виявився; мовчав-бо, тяжке терплячи ранення, і те ж, що за Христа, страждання, мав як достатню відраду численним своїм болістям. Коли ж утрудився Валерій, утрудилися й ті, що били, Агатодору ж муки радість примножили, Христос, на подвиг його з неба дивлячись і готуючи воздаяння, побачив добре терпіння раба свого й покликав його до себе, щоб спочив по такім труді. Він тоді в руки Господа свого духа віддав, залишивши мертве своє тіло мучителям. Його ж, за Валерієвим повелінням, залишили непохованим на з'їжу птахам та звірам, але коли настала ніч, деякі із вірних узяли його і таємно поховали.