По цьому Валерій, прикликавши святих мучеників Карпа й Папила, рече до них: "Безумний слуга ваш достойну прийняв смерть за ділом своїм, бо не захотів покласти жертов безсмертним богам; ви ж, премудрі бувши, пощо не виберете собі, що вам корисніше? Чи бажаєте бути подібними людині воістину нещасливій, котра замість життя та радості вибрала безумно насильну смерть?" Святі ж, почувши це, докорили йому і безумним назвали, святого ж Агатодора смерть прославили, сказавши, що такої і собі щиро бажають смерті за Христа. Тоді мучитель роз'ятрився, знову повелів прив'язати їх до коней і швидко гнати перед собою в Пергам. І знову святі дорогою гналися й волочилися, великі тяготи й біль терплячи, кожен із них із Давидом говорив: "За словами вуст твоїх я тримався доріг твердих". Уночі ж до хворості їхніх ран тісні вузи й міцна сторожа докладалися. Вони ж після тягот дороги трудили себе неспанням, усеношні приносячи Богу молитви. Знову Господь відвідати їх зволив, бо явився їм ангел Господній і від ран зцілив, і божественної радості наповнив їхні серця, на більший подвиг їх укріплюючи.
Коли ж настав ранок, гадав мучитель, що святі після вчорашнього труду не зможуть і трохи ступити, і повелів вивести їх перед себе, щоб побачити болість їхню. Але побачив їх здорових та міцних, нітрохи ноги їх не боліли, але швидко йшли, і лиця їхні не сумні були, а світлі й веселі, і причислив те до їхнього волхвування, хоч сам був сповнений бісів. І через те більші їм доклав болісті, тяжкими-бо залізами обклав тіла їхні і в далеку путь погнав. А бувши на якомусь місці, приніс жертву ідолам і сів на судищі.
Покликав Карпа і почав по-дружньому говорити до нього, ніби справді співчуваючи: "Ось боги, милуючи старість твою, дали тобі відбути таку дорогу без труду, пощо ж своїм благодійникам є ти невдячний, честь їхню неважачи. Послухай мене, що корисно тобі радить: піди до богів укупі зі мною, я ж бо пошановую старість твою і співчуваю тобі, й плачу на біду твою не як на чужу, а як на свою насправді. Але що учиню: знай, що вельми ображений є я тобою, не можу вже більше терпіти, отже, не через моє безчестя, але заради богів не потерплю тобі, коли нині не послухаєш доброї моєї ради". На те святий Карпо відказав: "Рада твоя від світла веде у пітьму, а від життя у смерть, ніхто не може назвати це добрим, але явною оманою та підступом. Коли ж пошановуєш старість мою, пощо ж бо не віриш мені, який по-батьківському радить, адже я більше співчуваю твоїй погибелі, аніж ти моїм стражданням, і печалюся вельми про біду твою, бо надію поклав ти в марноті і таких пошановуєш богів, котрі тебе від вічних мук не збавляють, бездушні-бо є і рукою людською зроблені, і не можуть по-справжньому називатися богами, а є тільки ідолами марнотними й непотрібними".
Валерій же, не терплячи більше чути безчестя богів своїх, повелів спекуляторам взяти Карпа у свої руки і, роздягши, повісити й терновими різками люто бити. Коли били святого, то ранили все тіло його, і плоть відпадала, в повітря летючи. Але ще не досить стало мучителеві, повелів приступити іншим мучителям, вони ж одні свічками ребра його опалювали, інші сіллю посипали рани його, і омочилася земля кров'ю святого, розторгнені жили тяжкий біль йому приносили; мученик же, наскільки побільшувалася його мука, настільки більше утверджувався у любові Божій і в терпінні. Висячи ж у муках, усміхався, і запитаний був князем: "Пощо, Карпе, усміхаєшся ти?" Він же відказав: "Через те, що побачив благодать Христа мого, мені дану, й порадів". А бачив святий небеса розчинені, і Господа, який на престолі сидів, і херувимів та серафимів охрест Його. Та Господь раба свого у муках утішив, і перемогла благодать усі болісті, що й забув святий болючі рани свої й тяжкі муки, в яких, висячи, мучений був, доки утрудилися мучителі, а після мук укинений був у темницю, дякуючи Богу, що сподобив за Нього страждати.
Тоді поставив Папила святого і, ніби тепер уперше уздрів його, почав питати: "Якого роду і звідки, і яке є заняття твоє?" Відповів святий: "Міг би вже досі довідатися щось про мене, що народжений я від доброродних батьків у місті Пергамі, маю ж лікарську вправність, але вона не є від зілля, що росте на землі, а вона від Бога з висоти подається. Таке лікування не тільки лікує тіло, але й душевні зціляє хвороби". Тоді рече суддя: "Вправне лікування не може бути без навчання, написаного від Галена та Гіпократа, їм-бо мистецтво лікарське від богів дане". Папило ж відповів: "Гален та Гіпократ і учні їхні тоді зможуть когось вилікувати, коли Христос мій від невимовного милосердя зволить подати комусь своє лікування, коли ж ні, загине вправність їхня, не маючи ніякої користі від свого навчання у лікарському мистецтві. А ті, що ти їх богами називаєш, як потурбуються про чиєсь здоров'я, коли й собі ні в чім не допоможуть. Коли хочеш пізнати істину, пізнай на ділі: ось той, що біля тебе сидить, бачиш, він на одне око є незрячий: хай подадуть йому боги твої прозріння, і я після того нічого не скажу". Валерій же мовить: "А чи може хтось бути, що зцілить його?" Відповідає святий: "Не тільки це, але й усі інші невиліковні хвороби легко зцілить той, хто прикличе Христа, цілителя усіх хвороб". Каже Валерій: "Хай побачимо це зараз, що кажеш: учини перед нами, щоб прозріти йому, коли ти сильний є". Відказує Папило: "Не хочу я перший цього чинити, боюся, щоб ти не причислив чуда своїм бісам, але спершу нехай прикличуть котрого із ваших лікарів, або із богів своїх, а по тому і я явлю силу Христа мойого".