Було не раз і так, що коли і впадав у недугу цей блаженний князь, трудячись в послушанні, тоді, довідавшись, Петро-лікар готував йому одразу зілля для лікування, відповідно до певної недуги чи запальної гарячки і якоїсь водної рани. Одначе завжди ще перед тим, як той приходив із зіллям, за Божою поміччю, здоровий ставав князь і аж ніяк не давав себе лікувати. Якось трапилось розболітися тому лікарю; послав до нього блаженний, говорячи: "Коли не питимеш ліків, скоро зцілишся. Коли ж мене не послухаєш, маєш багато постраждати". Він-бо, мудрого вдаючи, не послухав, а настої свої випив і, хотячи відразу позбутися хвороби, мало життя не позбувся. По тому ж, за молитвою святого, зцілився. Знову-таки в інший час розболівся той лікар; блаженний же послав до нього, обіцяючи таке: "На третій день, — каже, — зцілишся, коли не лікуватимеш себе". Лікар-бо, навчений бувши непослухом першим, послухав блаженного і за словом його на третій день видужав.
Закликав-бо зціленого блаженний (біля воріт тоді послушання своє звершував) і каже йому: "Петре, належить тобі постригтися в іночий образ і служити Господеві і Його Пречистій Матері в цьому монастирі замість мене; я ж бо по трьох місяцях відійду із світу цього". Петро-бо лікар, це почувши, впав у ноги його і з великими слізьми закричав: "Горе мені, господине мій, добродійнику мій і дороге моє життя! Хто догляне мандрівництво моє, хто живитиме беззахисних та убогих, хто заступить ображених, хто зглянеться на багатьох, котрі помочі потребують? Чи ж не казав тобі, княже, що спинити маєш братам своїм плач невтишний, чи не казав тобі, о княже, пожалій життя своє, оскільки багатьом можеш бути в користь, і в твоєму житті життя багатьох? Чи не ти ж бо зцілив мене силою Божою і своєю молитвою? Куди ж бо відходиш, пастирю добрий, де сам хворієш, зцілителю мій!? З'яви мені, рабу твоєму, рану смертну, і коли я не вилікую тебе, то буде голова моя за голову твою і душа моя за душу твою! Не відійди мовчки від мене, але яви мені, господине мій, звідкіля тобі є така звістка: коли від людей, я дам життя своє за тебе, коли ж сам Господь звістив тебе про це, моли Його: хай я за тебе помру. Коли ж бо залишиш мене, то де сяду й заплачу за свою втрату: чи на смітнику цьому при воротях цих, де пробуваєш, але ж і тут зачинено буде. Що маю успадкувати від маєтку твого, коли ти сам голий є? Чи це зужите рубище, що на тобі, але в ньому-бо, відходячи, покладений будеш. Даруй отож мені свою молитву, як колись Ілля Єлисею плащ, нехай розділю глибину сердечну і води життя мого й пройду в місце житла дивного аж до дому Божого; туди, куди ти хочеш відійти. Знає-бо і звір після сходу сонця збиратися і на ложах своїх лягати, але я після твого відходу не знаю, куди піду! Адже і птиця знаходить собі хоромину, і горлиця гніздо собі, де покладе пташат своїх; ти ж шість літ живеш у монастирі, і місця собі не знайшов. Де ж бо залишиш мене?"
Блаженний же князь звів лікаря, котрий плакав, і каже йому: "Не тужи, Петре, "краще вдаватися до Господа, ніж надіятися на князів", знає Господь, як зберегти всі творіння, які Сам створив, він потурбується наситити голодних, заступити бідних і спасти тих, яких напастують; буде-бо пристанище і тобі. Брати мої по плоті хай не плачуть по мені, але за себе нехай плачуть в долині плачу світу цього, хай у майбутньому блаженстві втішаться. Я ж заради життя тимчасового не потребую лікування, бо давно для всього дочасного помер. "Мертві-бо, за природою кажучи, життя не мають бачити і лікарі не воскресять", — як Ісая вигукує".
Це сказав блаженний, пішов із лікарем до печери й приготував собі місце на гріб, а до лікаря каже: "Хто із нас більше любить місце це?" Лікар же із плачем відповідає: "Знаю, що, коли захочеш, то вмолиш Господа, щоб пожив ти іще, мене ж тут поклади". Блаженний же рече до нього: "Буде тобі, як хочеш, коли так Господь захоче. В одному-бо образі чернечому хай помолимося йому". Тоді лікар, за порадою блаженного, постригся в іночий образ і пробув три місяці, день і ніч безперестанно сльози на молитві проливаючи. Відтак блаженний, утішаючи його, каже: "Брате Петре, чи хочеш, щоб узяв я тебе з собою?" Він-бо із плачем (як і раніше) відповідає: "Хочу, щоб допустив мене за тебе померти, ти ж тут залишися і молися за мене". Говорить йому блаженний: "Дерзай, брате, і готовий будь, на третій-бо день, за бажанням своїм, відійдеш від життя цього". І так Петро причастився божественних і животворящих Христових таїнств, а коли настав проречений час, ліг на ложі і віддав духа свого у руки Господу.