Воїни, вислухавши це, знову до Христа із покаянням повернулися й пішли на муки, сповідуючи серцем та вустами всесвяте ім'я Ісуса Христа, і близько сорока воїнів було вбито за Христа. Так Лукіян святий солодкою і Божої благодаті сповненою мовою своєю знову навернув до Христа відпалих од нього і до мученичного подвига укріпив. Коли ж привели його в Никомидію, знайшов там багато знайомих християн та учнів своїх, що були у великому страсі через гоніння, — одні із них ховалися, інші хотіли відкинутися християнства, боячись лютих мук та смерті; їх усіх Лукіян святий сильним своїм словом наставляв і твердими у вірі учинив, щоб не боятися їм тих, котрі вбивають тіло, а не душу.
Розповідають, що одна дівиця, на ім'я Пелагія, учениця Лукіянова, коли її шукали через Христову віру на мучення, боючись, що ґвалтоване буде дівство її, скочила із високого вікна і, впавши, розбилася та й померла, її вірні пошанували із мучениками. А оскільки Максиміян почув, що Лукіян є такого доброприємного лиця і солодкої бесіди, що кожному, хто побачить чесне його обличчя і послухає його слів, годі не бути християнином, то побоявся нечестивий, щоб і він, бесідуючи із Лукіяном, не став християнином. Через це, коли привели його до нього, через завісу і звіддаля із ним бесідував. Спершу-бо численні обіцяв йому дари й почесті, а коли Лукіян посміявся над його улесними та лукавими словами, тоді почав загрожувати йому новими муками. Він же нітрохи не застрашився погроз його і посаджений був у темницю, в якій усілякі перетерпів страждання: вузами зв'язаний, гострим камінням битий, голодом та спрагою довго був морений, а поміж інших мук була й та: всі члени його із суглобів вибили, тоді на гострому череп'ю поклали хребтом, на ньому-бо сорок днів лежав. Коли ж настав празник Богоявлення, побажав святий, щоб і сам, і ті християни, що з ним були, стали причасниками святих таїнств. Помолився Богу, щоб дістати бажане, і влаштував Бог: через недогляд сторожі деякі вірні зібралися до нього в темницю, принісши хліб та вино. Лукіян же святий сказав учням своїм та всім, які були там, вірним: "Обступіте мене навколо і церквою будете", вірую я Богові, що церква жива приємніша йому, аніж з дерева чи з каменю збудована". А коли обступили його зусібіч, рече: "Звершімо літургію і причастімося божественних таїнств". Кажуть учні його: "Де, отче, на звершення святих таїнств хліб покладемо, стола-бо немає тут". Він-бо, горілиць на череп'ю зв'язаний лежачи, каже: "На грудях мені покладіте, і буде живий престол живому Богу". І так у темниці на грудях святого звершилася божественна літургія із усіма належними їй молитвами, чинно, як і належить, і всі були причасниками святих і божественних таїнств.
На завтра ж послав цар слуг довідатися, чи ще живий Лукіян, і коли входили слуги у темничні двері, Лукіян святий закричав тричі, кажучи: "Християнин я є!" — і з тими словами віддав духа свого у руки Христа, Господа свого. І звістили Максиміянові слуги, що вже Лукіян помер, він-бо повелів тіло його вкинути в море, і учинили слуги за повелінням його, прив'язали каменя і вкинули багатостраждальне тіло святого Лукіяна в морські глибини. І був у морі тридцять днів. По тому явився одному із учнів своїх, на ймення Гликерій, повеліваючи йому йти на беріг морський і, взявши, поховати тіло його. Пішов Гликерій із іншими християнами на берег шукати святого, і тут побачили в морі дельфінів, які несли на собі нетлінне мучениче тіло; відтак принесли до берега й викинули на сушу. Вірні ж узяли з радістю й поховали його чесно.
По численних літах свята цариця Єлена, мати Константинова, церкву на ім'я святого мученика над гробом його спорудила у славу Богу у Тройці єдиному, Йому ж і нині від нас нехай буде слава, і честь, і поклоніння навіки віків. Амінь.
У той-таки день святого мученика, одного ченця (його ж імені віднайти я не зміг), що був у скиті послушливий отцю своєму довгі літа, тоді через заздрість бісівську із послушання вийшов і без причини відійшов од старця свого — був цей у забороні через непослушання, накладеній на нього, і ввійшов в Олександрію. Схопив його тамтешній нечестивий князь і, знявши із нього іночу схиму, принуджував його поклонятися ідолам; він же не хотів, через що без милості бив його, мечем голову йому відсік, а тіло його на з'їжу псам кинув. Хтось із християн, мученикове тіло вночі взявши, у гріб із ароматами поклав чесно в церковнім вівтарі, як Христового страждальця. Коли ж почала правитися божественна літургія і священичий проповідник виголосив: "Всі оглашенні, вийдіть!" — то двигнувся гріб із мучениковими мощами, і всі побачили, як поплив із церкви без доторку людських рук і пробував у церковній паперті аж до відпусту. Після ж відпусту знову гріб сам у церкву ввійшов і став у вівтарі на своєму місці. Це чинив у всі літургії, виходячи і знову входячи на великий подив усім, котрі дивилися. Один із вельмож, вірний та чеснотливий, побачивши таке, помолився про це Богові, щоб відкрив їм причину, чому мученик із церкви в час літургії відходить, і дістав, що просив: ангел Господній постав перед ним і рече: "Чому жахаєшся від того, що відбувається? Хіба не прийняли апостоли та їхні наступники влади, щоб в'язати і розрішати? Це того бачите мученика, котрий виходить із церкви, який був учнем одного, — ім'я йому назвав, — постника, його-бо не послухав і від нього був забороною зв'язаний, та й відійшов, і дотепер він у тій-таки забороні нерозрішений пробуває. Вінці-бо прийняв як мученик Христовий, але не може стояти у вівтарі, коли служба правиться, але виходить, за повелінням Ангеловим, і виходитиме, доки не розрішить його той, котрий зв'язав". Таке почувши, блаженний той муж пішов із дбанням до того постника й оповів йому все, привів його до Олександрії, де був Христовий мученик; його гроба відчинили, і той постник розрішення над ним і прощення здійснив та й поцілував його. Почали здійснювати божественну службу, і залишився мученик у вівтарі, вже звідтіля не виходячи.