Прийшов і той гордий князь бісівський до Кипріяна знічений, і пізнав Кипріян, що і той нічого не досяг, і каже до диявола: "Чи ж і ти дівицю ту здолати не міг, хоч є князем сильним і над інших у такому ділі вправний? То хто ж із вас учинить щось тому непереможному дівочому серцю? Скажи-бо мені, якою зброєю спротивляється вам? І як силу вашу міцну немічною чинить?" Диявол же, силою Божою принуджений, мимовільно відповів: "Не можемо, — каже, — на знамення хресне зріти, але біжимо від нього, бо ніби вогонь опаляє нас і далеко проганяє". Кипріян же образився вельми на диявола, що його в посоромлення привів, і огуджував його, кажучи: "Чи ж така ваша сила, що немічна діва долає вас?" Тоді диявол, бажаючи утішити Кипріяна, вирішив іншу річ учинити таку: перетворився в Юстину і пішов до Аглаїда, щоб той Аглаїд подумав, що справжня це є Юстина, і сповнив бажання своє, — і не буде явлена неміч їхня бісівська, та й Кипріян осоромлений не буде.
Коли зайшов біс до Аглаїда в образі Юстини, Аглаїд скочив од невимовної радості і, прибігши, обійняв та й цілував її, кажучи: "Добре, що прийшла ти до мене, прекрасна Юстино!" — і коли мовив юнак це слово "Юстина", тоді біс щез, не можучи й імені Юстини стерпіти. Юнак же вельми жахнувся і, побігши до Кипріяна, звістив йому те, що сталося. Кипріян же волхвуванням своїм наклав на нього пташиний образ і пустив його в повітря літати, і послав до дому Юстининого, щоб зміг у кліть її віконцем улетіти. Він же, в образі пташиному літаючи в повітрі, а носив його біс, прилетів над дім Юстинин, і, коли захотів на хоромини сісти, трапилося тоді Юстині виглянути у віконце із хоромини своєї. Побачив це біс, покинув Аглаїда і втік — загинуло відтак те навадження Аглаїдове, через що птицею видався, тож ледве не розбився, летячи донизу; руками-бо схопився за верх хоромини і, тримаючись, висів, окаянний. І так, нічого не досягши, повернувся юнак до Кипріяна, повідавши йому біду свою. Кипріян же вельми опечалився, бачучи себе посоромленим, тож сам захотів іти до Юстини, сподіваючись на чарівницьку силу свою; спершу у жінку перетворився, тоді у птаха, але ще до дверей хоромини її не наблизився, а вже наводження і звабна жіноча та пташина подоба зникли від нього, і повернувся він опечалений.
По тому почав Кипріян помсту творити за сором свій і навів волхвуванням своїм напасті на Юстинин дім і на доми всіх родичів, сусідів та знайомих її, як колись диявол на Йова праведного, убиваючи худобу їхню, побиваючи рабів їхніх шкодами, самих же у печаль невимірну вкидаючи. Наслав і на Юстину хворобу, щоб на ложі вона лежала. І плакала мати за нею, вона ж утішала її, за Давидом кажучи: "Не помру, але житиму і буду звіщати про чини Господні". Не лише на неї і на родичів її, але й на все місто (Бог так допустив) навів Кипріян шкоду від непогамовної ярості своєї і від великого сорому. Напала-бо виразка на худобу, і велика хвороба на людей, і пройшла дійством бісівським чутка по цілому місту, що великий жрець Кипріян карає місто через Юстину, що противиться йому. І зібралося немало від чесних громадян, прийшли до Юстини і з гнівом її усовіщували, щоб не печалила більше Кипріяна, а пішла за Аглаїда, аби всі через неї не зазнали більшої капості. Вона ж усіх утішала, звіщаючи, що скоро всі ці шкоди, що наносились од Кипріяна через бісів, загинуть, що й сталося, бо коли помолилася старанно Юстина Богові, вся сила бісівська загинула, і всі від виразок зцілилися і від хвороби оздоровилися. І змінилися люди, прославляючи Христа, а Кипріяна та його чарівницьку вправність ганили, що вже й поміж людей не було Кипріянові як з'явитися від сорому великого, отож, зустрічаючи знайомих, соромився він.