Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за такі правопорушення житлового законодавства, як:
• Недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва (ст. 96 КпАП);
• Порушення законодавства під час планування і забудови територій (ст. 961 КпАП);
• Самовільне будівництво будинків або споруд (ст. 97 КпАП);
• Порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (ст. 149 КпАП);
• Порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями (ст. 150 КпАП);
• Самоправне зайняття жилого приміщення (ст. 151 КпАП) та ін.
За скоєння адміністративних проступків передбачається відповідальність у вигляді попередження або штрафу.
Кримінальна відповідальність настає за скоєння особливо небезпечного протиправного діяння - злочину (ст. 11 Кримінального кодексу України). Так, чинним Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність за такі злочини, як:
• Порушення недоторканності житла (ст. 162);
• Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 1971) тощо.
Цивільно-правова відповідальність настає за заподіяння шкоди житловому фонду (ст. 190 ЖК) або за вчинення протиправних правочинів із жилими приміщеннями. Так, в разі заподіяння шкоди житловому фонду винні особи зобов'язані відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі.
Якщо учасники житлових правовідносин вчинили із жилим приміщенням правочин, який не відповідає вимогам закону, такий правочин є нікчемним. Якщо правочин був вчинений під впливом обману, він може бути визнаний судом недійсним (ст. 230 ЦК). Загальний наслідок визнання правочину недійсним - двостороння реституція, тобто кожна із сторін правочину зобов'язана повернути те, що вона отримала (наприклад, продавець має повернути покупцеві придбане ним житло, а покупець зобов'язаний повернути отримані ним грошові кошти), - ст. 216 ЦК України.
Певні випадки відповідальності за порушення житлового законодавства містяться у самому Житловому кодексі УРСР та в інших спеціальних нормативних актах. Як приклад можна навести статті 100 та 176 ЖК, а також положення Закону України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування".
Стаття 190. Відшкодування шкоди, заподіяної житловому фонду
Підприємства, установи, організації, а також громадяни, які заподіяли шкоду жилим будинкам, жилим приміщенням, інженерному обладнанню, об'єктам благоустрою і зеленим насадженням на прилеглих до будинків ділянках, зобов'язані відшкодувати заподіяну шкоду.
Службові особи та інші працівники, з вини яких підприємства, установи, організації мали витрати, зв'язані з відшкодуванням шкоди, несуть матеріальну відповідальність у встановленому порядку.
Коментованою статтею встановлюються загальні правила відшкодування шкоди, заподіяної житловому фонду.
Частина 1 коментованої статті покладає обов'язок відшкодування шкоди на фізичних та юридичних осіб, які заподіяли шкоду жилим будинкам, жилим приміщенням, інженерному обладнанню, об'єктам благоустрою і зеленим насадженням на прилеглих до будинків ділянках. Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної громадянами жилим будинкам, жилим приміщенням, інженерному обладнанню, об'єктам благоустрою і зеленим насадженням на прилеглих до будинків ділянках, судам слід виходити із загальних норм цивільного законодавства.
Отже, відшкодування заподіяної житловому фонду шкоди здійснюється за загальними правилами ст. 1166 ЦК, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При покладенні на фізичну або юридичну особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду слід враховувати загальний принцип цивільно- правової відповідальності - відповідальність за наявності вини заподіювача. Виключення із цього правила також закріплені у ЦК. Так, ст. ст. 1173 - 1176 ЦК передбачають відповідальність держави за шкоду, заподіяну органами влади, правоохоронними та судовими органами, їхніми посадовими та службовими особами, незалежно від вини цих органів, їхніх посадових та службових осіб.