3. У залежності від обсягу дієздатності коментована стаття поділяє осіб, що здійснюють право на одержання житлового приміщення на дві групи. До першої групи належать: особи, що досягли повноліття, тобто 18 років, а також особи, що вступили в шлюб та особи, що працюють на підставі трудового договору. Такі особи мають весь обсяг дієздатності та можуть самостійно здійснювати право на одержання житлового приміщення. Для цього вони самі вправі вчиняти необхідні юридичні дії, зокрема, підписувати і подавати відповідні заяви, крім випадків, коли вони хочуть поліпшити житлові умови в складі сім'ї і тому повинні погоджувати свої рішення з іншими членами родини.
До другої групи належать неповнолітні у віці від 15 до 18 років, які не одружені та не набули повної дієздатності внаслідок укладання трудового договору. Вони мають неповну дієздатність, здійснюючи право на одержання житлового приміщення за згодою осіб, що охороняють їх інтереси, - батьків (усиновителів) чи піклувальників Всі необхідні дії пов'язані з постановкою на квартирний облік та отриманням житлових приміщень за осіб, які не досягли 15 - річного віку вчиняють їх батьки (усиновителі) або опікуни.
Стаття 33. Забезпечення жилими приміщеннями потребуючих поліпшення житлових умов членів житлово-будівельних кооперативів, громадян, які мають жилий будинок (квартиру) у приватній власності, та інших громадян, що проживають у цих будинках (квартирах)
Потребуючі поліпшення житлових умов члени житлово-будівельних кооперативів, громадяни, які мають жилий будинок (квартиру) у приватній власності, та інші громадяни, що проживають у цих будинках (квартирах), забезпечуються жилими приміщеннями на загальних підставах.
1. Норма статті 33 ЖК України двічі змінювалася (Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25.10.88 р. № 6757-XI та Законом України від 06.05.93 р. № 3187-XII). Положення коментованої статті в попередніх редакціях встановлювали обмеження у забезпечення житлом громадян, що мають житловий будинок в особистій власності та громадян, що є членами житлово-будівельних кооперативів.
Так, до змін 1993 р. частина друга ст. 33 ЖК встановлювала, що у випадку одержання житлового приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду член житлово-будівельного кооперативу втрачає право на квартиру в будинку кооперативу, а громадянин, що має житловий будинок (частина будинку) на праві особистої власності, повинний зробити його відчуження протягом року з дня одержання житлового приміщення. При невиконанні власником будинку такої вимоги підлягали застосовуванню правила, передбачені частинами третьої і четвертої статті 103 Цивільного кодексу Української РСР (про примусове відчуження або знесення житлового будинку).
Прийнятий у 1991 р. Закон України "Про власність", закріпивши у ст. 13 норму, що склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, поставив під сумнів необхідність збереження тексту ст. 33 у подібному формулюванні. Тому Законом України від 06.05.93 р. до її тексту були внесені зміни, спрямовані на виключення частини 2 та 3 зі змісту ст. 33 ЖК України.
ЦК України у ст. 325 також встановлює, що склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб не є обмеженим. Законом може бути встановлено лише обмеження розміру земельної ділянки, що може бути у приватній власності. Тому наразі наявність житлового будинку, квартири або членство у житлово-будівельному кооперативі сама по собі не є підставою для обмеження у праві на постановку на квартирний облік та одержання житлового приміщення. Основне, щоб при такій постановці особа вважалась такою, що потребує поліпшення житлових умов та були додержані вимоги законодавства щодо процедури надання їй жилого приміщення у будинках державного та громадського житлового фондів.
2. ЖК України встановлює, що члени житлово-будівельних кооперативів, громадяни, які мають жилий будинок (квартиру) у приватній власності, що потребують поліпшення житлових умов, а також інші громадяни, що проживають у цих будинках або квартирах (наприклад, члени сім'ї члена кооперативу чи колишні члени сім'ї власника будинку), забезпечуються житловими приміщеннями на загальних підставах. Вказівка на "загальні підстави" означає, що до перерахованих осіб не застосовуються будь-які обмеження за мотивів володіння будинком або квартирою на праві приватної власності або членства в житлово-будівельному кооперативі. Такі особи приймаються на квартирний облік на таких підставах і умовах, що і громадяни, що проживають у будинках державного і суспільного житлового фонду. Житлові приміщення громадянам, названим цій статті, надаються нарівні з іншими громадянами. Такі особи користуються усіма встановленими законодавством правами.