Ліворуч я загледів корогву Ведангів, яку за своєю княгинею ніс волхв-воїн Далебор… Золотий Дракон на чорному тлі… По корогві прозвали і князя, котрий нині мав охороняти правителя, зоставивши у битві кохану… «Незмінний і вірний… В житті і у смерті»…
Там же билася на вітрі корогва Данаділу… Десь там був мій син… Імені данадільського прапороносця я не знав. Подейкували, однак, що корогву понесе до битви Ольг Лелег… Я, звичайно, не очікував від батька такого божевілля, адже в бою з чотирьох прапороносців виживав останній… Напевне тримає прапора хтось інший. Блакитний шовк, на ньому — Вогняний Ящер в язиках полум’я… «У вогні холод, у величі спокій».
За нами стояли у дві лави сіллонці… Резерв…У цих маяла на вітрі біла короговка з Блакитною Зіркою на ній… «Світи нам вічно…Світи, наша зірко…»
Поки я гапився довкола і повторював про себе кольори і гасла, аби задавити в собі хвилювання, у ворожому таборі заграли сурми. Певне, там зараз теж шикуються… У них корогва одна… Багряна, з жовтою головою яструба на ній… І всі полкові прапори грають ріжними відтінками червоного… Похмурий Генд очікує, доки йому осідлають коня… Чомусь я був певен, що він не в настрої. Мабуть уявляє, як віддає наказа розстріляти на світанку наступного дня єдиного друга, якого послало йому небо… Або як побачить його мертвим… Ой, ні, пане напівкровний… Нас так просто не візьмете! Якби не довелося Вогнеданові оплакувати вас…
Ззаду, від табору, ревнули трембіти… Я аж підскочив, хоча всі сигнали знав напам’ять. Цей звук на зелемінській рівнині здавався якимось несамовитим. І тут таки вдарили гармати…
Оце немає у битві гіршого, ніж просто стояти… Я стояв… Вірніше сидів на своєму Воронькові, і слухав гарматний гук… Це стріляли Горицвітові дальнобійні… Розривними… Це теж була вигадка Лелега — начинене порохом ядро, котре ще й вибухало в гущі ворожих вояків… Моанці відповідали… Авжеж… Вони зробили трохи шкоди лівому флангу — і по всьому… Я не міг бачити, що накоїли Горицвітові смертоносні «красуні», які він назвав дівочими іменами — Шипшина, Вишня, Ружена, Конвалія… Здається в тому переліку імен родичок не було лише Мальви, котра заборонила синові назвати її ім’ям отаке страхіття. Але потім оповідали, що ядра з моанських гармат ледве-ледве зачіпали наші лави, а Горицвіт розніс сучим синам півтабору, та ще й під час бою продовжував стріляти по лавам, додаючи страху й смерти.
Знову ревнули трембіти — спостерігачі сповіщали, що рушила ворожа кіннота… Я сидів… Між ударами гармат почулася стрілянина з рушниць. Я уявив собі, що там коїться зараз… Перша лінія — вогонь… Друга заряджай… Перша — лягай, друга — стріляй, третя — заряджай… Друга — на коліно, третя — стріляй… А з трьох запасових ліній вже передають набиті рушниці… Для перших… Ох, скільки ми відточували всю цю забаву, аж поки чорногорці почали діяти вже не думаючи… Одрухово…
Та ось залпи припинилися… Ельберійська кіннота, через лави якої я майже нічого не бачив, нарешті посунула вперед.
— Я оце думаю, — мовив біля мене прапороносець Готур, — пане наміснику воєводи… Чогось не вистачає нашому війську… От у мене корогва Чорногори… А там — корогва Данаділу… Онде — Веданг… І інші… Але ж ми — держава… Усі вкупі… Тому корогву мусимо спільну мати. А її нема…
— А й правильно, — мовив я, — дійсно, що ж це ніхто не подбав…
І раптом згадав про зачохлений прапор в руці Дракона.
Ще раз закричали трембіти… Голосно і гнівно… Клич до бою… Час прийшов…
Поміж кінними до нас відбігали стрільці, тягнучи важкі рушниці… Я підвівся на стременах, шукаючи очима Веданга… А, ось і Мечислав… В незмінному чорному кунтуші… Він хоч кольчугу під нього піддів, шаленець? Ось він зриває чохол з корогви… Ось вже вона розгорнулася на вітрі, торкнувшись обличчя Повелителя, котрий стояв у лаві обабіч прапороносця… Ось вони обидва вже виїхали перед лаву, і Веданг ще вище підніс прапора…
Я навіть описів його ніде не читав… Про нього теж не говорили вголос…. З того часу, коли, якщо довіряти «Безіменному сувою», завойовники зірвали його з Палацу Повелителів у Боговладі. Легенда говорила також, що Богиня Дана дарувала цю корогву оновленому Ельберу, котрий з’єднався в одне ціле опісля нападу хото… Що цю корогву Боги принесли з собою з-під Зорі Сіллон. Але я ніколи не бачив Триглава. Саме так звалася корогва Ельберу. А гасло… гасло я прочитав у тому ж сувої… «Світи — творить, Світло — береже, Тьму — нищить»