- І що ж ви вирішили? — спитав я аж перелякано. Дарин теж поблід.
— Ви знаєте, — продовжував Ольг, — що Вогнеданові здібності ще не виявилися в повну силу, і до їхнього повного виявлення ще років десять… Словом, Вогнедан вирішив прискорити події… Він змовився з Вербеною, і вона наварила якоїсь отрути, котра оті здібності має пробудити. Єдиним недоліком цього зілля було те, що воно могло спалити розум… Або зовсім змінити людині…ну, скажімо, душу… Уявляєте?
Я уявив… Божевільний, що спалює все на своєму шляху… Або — ще гірше… Холодна і жорстока нелюдь…
— Словом — вони ризикнули, — оповідав Ольг, — Вогнедан і Дана… Зв’язок у двійнят є настільки сильним, що вони мусили приймати оте все вдвох… Не буду вам оповідати про той жах, скажу тільки, що ми їх зв'язали…про всяк випадок, і Мечислав стояв за спиною у Вогнедана і тримав йому під горлом меча… А я стояв біля Дани… Теж з мечем… Єдиною, хто зберігав спокій, була Вербена…
— Авжеж, — пробурмотів я, а Дарин здригнувся, — дослідниця, нехай їй все добре сниться…
— Вогнедан зоставив заповіт на моє ім’я, — продовжував Ольг, — підготувалися ми добре…Зрештою, якби справа не вигоріла, гірше б уже не було… Але вони здолали, діти мої вогняні… Нині вони володіють силою прадавніх еллів… Наших пращурів з-під зорі Сіллон. Силою… І пам'яттю… Завдяки цьому ми маємо перемогти без кровопролиття. А завдання вам буде таким. Їдьте обидва у Зелібор, до Лемпарта. Нехай Зореслав згадає своє розбишацьке минуле, і знайде десь у лісі широку галявину. В ніч на літнє Сонцестояння розпаліть там вогнища — ось опис, як це робити — і чекайте.
— Чого? — не втримався Дарин
— Ти не повіриш, Дарине, — мовив Ольг серйозно, — і я б теж не повірив… Але я те бачив…
***
Князь Зореслав прийняв нас з Дарином з дуже великою радістю.
— Замучився я зовсім, — поскаржився, — я хоч і сам зелемінець, але… Кляті землячки отруюють моє існування… Хвала Богам, півЗелібору повтікало за кордон, але й те, що залишилося — далеко не золото. Чи не можна нагадати пану Ольгу Лелегу про його обіцянку скласти новий Статут і Право для Ельберу… Бо старий, отой, що в сувоях, не враховує існування перекинчиків та дженджиків. Поки що я їх всіх засуджую на вигнання, буде вони щось накоїли, але ж я мушу мати Звід Законів, хіба ні?
Я урочисто видобув з дорожньої сумки досить товсту книгу, виготовлену в друкарні Боговлади.
— Статут і Право, — мовив, — і Звід Законів… Карна відповідальність, кримінальна відповідальність… Пан Ольг Лелег, нині Князь Данадільський, склав все це ще замолоду, а нині лише трохи виправив текст…
Зореслав взяв книгу з такою повагою, як правовірний мейдист — Повчання Святого Старця. І лише тоді здогадався запитати, що нас привело до Зелеміню.
Я передав йому побажання Ольга. Лемпарт з хвилину думав, тоді кивнув:
— Я знаю таке місце… Але воно далеченько від Зелібору… В лісі.
— До Сонцестояння — два дні, - мовив я…
Зореслав гукнув пажа і наказав йому:
— Покличте до мене пана Сереженя…
Рогволод з’явився дуже швидко. Він був у жупані зелемінського прикордонника, пошитого по малюнкам з давніх сувоїв. Світло-зеленому, до речі… Він піймав мій, та й Даринів швидкий погляд і засміявся, але якось невесело…
— Знову зелене, — сказав, — ніде од нього не дінешся…
— Не сумуй, — одмовив Дарин, — зелепуцьок...
Рогволод витріщився на Ставського, наче побачив привид.
— Звідки? — спитав, — як ви можете знати? Я знаю, що пан Лемпарт… Але ви? Звідки?
— Я був зеленухою з примусового набору, — мовив Дарин, — ти де вчився? Теж в Моані?