— Одного за раз, — сказав Веданг, — і на близькій відстані…
— Гаразд, — сказав я, — отже — слухай… Я — біженець з Квітану, тобто з Таргу, моанський дворянин, відставний офіцер. Тебе найняв уже в Страгії…Ти — волоцюга, напівкровка, безбатченко. Звати тебе…
— Кеян, — всміхнувся Мечислав, — Кеян Шреж…
— Гаразд. Моє ім’я — Зоот Клівзін… Цього панка прирізали повстанці Вигорича в «Ніч Ножів». Сподіваюся, що ніхто з наших нових приятелів не був на його поминках. І ось що, Мечиславе, синку… Я знаю твій невпокорений дух… Але там — ти мій слуга… І попихач кожного стрічного моанця. Ти знаєш, як вони ставляться до кедагів… Вуха свої сховай під волосся… А втім — ти все одно байстрюк… Батька ніколи не бачив… Ману вмієш наводити?
— Трохи, — озвався юнак, — але очі зумію відвести, якщо буде потреба.
— Гаразд — ще раз повторив я, — завтра їдемо до Предслави, а звідти вже… Збирайся, княже…
Мечислав сяйнув усмішкою… Небезпека збуджувала його… Ой, погано… Аби не зірвався десь… А втім — на все воля Небес.
У Предславі нас очікував найманець Ольга, літній вже кедаг на ім’я Шашр Шорін. Він-то і провів нас болотами через новостворений кордон. Хто ми такі — провідник не знав. Ми заявилися до нього вже переодягненими. На мені була пошарпана селянська свита, схожа на ті, що вбирали квітанські селяни, яка, однак, не приховувала військової виправки. Мечислав був вбраний в фарбовані цибулинням полотняні штани та брунатну ж вовняну безрукавку. Свою ельберійську зачіску — косу він розпустив, і зібрав довге волосся у хвіст. Розмовляв з Шашром я, а Веданг удавав тупого. Кедазької мови він не знав, але це не мало нікого дивувати — напівкровки намагалися усіляко позбутися тавра свого походження.
Ми дібралися до Шоршони, головного міста Страгії, де, за відомостями Ольга, і збиралися скривджені долею колишні володарі Моахетангу. Я зняв кімнату в заїзді «У ведмедя», розплатився грошима, котрі дістав з чобота, і послав Веданга купити мені пристойний одяг. Дракон справився пречудово, притягши цілий оберемок шляхетського вбрання. Коли я спустився обідати уже в новому вигляді, хазяїн заїзду порозуміло усміхнувся. Видно, такі перетворення були тут невдивовижу.
Наступні кілька днів я провів у своє задоволення. Багато спав, вимагав від свого Кеяна, аби той приносив мені сніданок до ліжка… Довго і зі смаком обідав… Привів до ліжка дівку — хвала Богам, досить симпатичну, і наказав їй прийти ще наступного вечора. Вечорами напивався і плакався до порожніх пляшок в дусі Келата Веркіна, а також співав «Хай Бог береже Імператора трон», і навчав тієї пісні свого глухуватого слугу. Коли Кеян почав щось виводити, немилосердно перебріхуючи слова і мелодію, я хльоснув його по обличчю… Ця сценка була нами обговорена ще в Предславі, і Веданг сам наполіг на тому, аби я бив по-справжньому… В результаті, Кеян лікував на кухні синці, прикладаючи до них підсмажену цибулю, і жалівся куховарці на свого «скаженого моанця», котрий не платить йому грошей і немилосердно б’є… Словом — все було як слід.
З Ведангом ми майже не розмовляли… Я маю на увазі — як приятелі. Окрім цього заїзду, я ще тинявся й по іншим шинкам, витворяючи там те саме. Я сподівався, що на мене вийде вербувальник… Мусить вийти… В останньому звіті звідси саме й говорилося про отаких як я панків, котрі з’являлися в Шоршоні, а потім зникали невідомо куди… Не крізь землю ж вони провалювались… За нами зараз могли стежити, перевіряючи, тож панібратство з лакеєм могло комусь видатись дивним. Я звик до подібної гри, але боявся за Веданга… Він міг зреагувати на щось не так, як мав би це зробити забитий кедазький напівкровка. Однак Мечислав грав, наче в Імператорському театрі. Добре грав… Я потиху ним пишався.
І ось — нарешті! Рибка клюнула! Під час чергового обіду, коли я ще був з виду тверезим, до мене підсів чоловічок у витертому камзолі. Чи-то підсудок, чи-то стряпчий… Відрекомендувався він Хаором Ліріним, тутешнім правником. Ну, Хаор, так і Хаор… Ми поставили одне одному по келишку. Кеян поштиво стовбичив у мене за спиною, допомагаючи слузі шинкаря мене обслуговувати. Хаор окинув оком його обличчя з великим синцем на вилиці, і спитав задумливо:
— Де ви доп’яли такого молодця? Зараз важко знайти доброго лакея. Навіть кедаги розпустилися вкрай… А це у вас хто? Хетанський напівкровка?