— Хай славиться його ім’я, — сказав я ледь розгублено, — до речі, я від життя відстав, сидячи в Зелемінській криївці. Хто нині на троні Яструбів?
- Іркан Сьомий, хай славиться його ім’я, — урочисто вимовив Хадін, — коронація відбулася півроку тому…
— Хвала Богу, — зітхнув я, — нарешті в Імперії настане лад…
- І ви повинні нам в цьому допомогти, — мовив Хадін, — робота важка, але добре оплачувана. Дзвінкою монетою.
— Гаразд, — погодився я, опісля хвилинного роздуму, — що я мушу робити?
— Приходьте завтра, — сказав пан Горошт, — до заїзду «Весела вдова». До шостої кімнати. Там вас прийме керівник нашого Союзу.
— Прийду, — мовив я, — це все?
— Майже, — протягнув Хадін, — ви говорили, що ваш лакей знає хетанську?
— Авжеж, — сказав я, — ух, болотяна жаба… Місяць його не можу навчити співати імперського славня.
— Як його звуть?
— Кеян., - відповів я, — без прізвища…
— Гей, ти! — покликав Хадін, — підійди…
Веданг звівся на ноги і обережно, боком підійшов до панків, котрі почали його безцеремонно роздивлятися. Помацали м’язи, зазирнули в рота… Як коневі… Я аж похолов — боявся, що Мечислав не витримає знущань. Але він стояв сумирно і навіть очей не звів.
— Кедазькі дівчата, — єхидно озвався Лірін, наче на щось натякаючи, — дуже люблять давати своїм байстрюкам ім’я саме цього святого… Гляньте-но, пане Хадін, на це диво природи…
— Непоганий шмат людського м’яса, — процідив крізь зуби Хадін, — і знає хетанську… Пане Клівзін, чи може він втримати в руці хоча б кухонного ножа?
— Жартуєте, — хмикнув я, — та він тарілки до столу не донесе не розливши…
— Нічого, — мовив Хадін, — вивчиться. Приходьте на зустріч разом зі своїм лакеєм. Гей ти, тварино… Кеян! Ти знаєш хетанську?
— Так, — вимовив моанською Веданг, — знаю…
— Хто був твій батько?
— Не знаю, — відповів байдуже юнак, — мати говорила, що він з Данаділу…
— Подивіться на його вуха, — втрутився Лірін, — це нелюдь-напівкровка!
Маєш… Невже доведеться пробиватися з боєм? Казав же я Дракону, щоб він прикрив свої ельфійські риси, хоча б як зміг.
— Чудово! — зрадів чогось Хадін, — тим більше! Пане Клівзін, за вашого слугу ми платитимемо вам особливо. Він потрібен Союзу…
— Згоден, — відповів я і чемно відкланявся.
У заїзді, коли ми полягали спати: я на ліжку, а Мечислав — на коці біля ліжка, я спитав тихенько:
— Що ти про це все думаєш, синку?
— Спершу я подумав, що вас вербують на «тайняка», — прошепотів Дракон, — але все інше… Для чого їм наша мова? Чому їм потрібні напівкровні? Тут заварюється якась така каша, що мені аж трохи моторошно…
— Авжеж, — сказав я, — отже, завтра матимеш роботу… З отого керівника Союзу маєш витрясти все, що він знає. А тоді він про це має забути. Ольг говорив, що ти так можеш…
— Зможу, — прошипів Дракон, — я йому навіть мозок спалити зможу… Шкода, що не можна…
— Ведангу, — мовив я благально, — обережно… Ми мусимо проникнути до того клятого Союзу… Тримайся, синку… Я люблю тебе…
— Батьку, — вимовив Мечислав, наче схлипнув, — я вас теж люблю…
***
Назавтра ми вирушили до «Веселої Вдови». У шостому покої на нас очікував літній уже чоловік південного типу… Вродливий, з закрученими догори вусиками та хвацькою шпакуватою борідкою. Обличчя його одразу здалося мені знайомим… Він запросив мене сісти, і одразу приступив до справи.
— Пане Клівзін? — спитав він, — я — ваш капітан, Ковтін Різін.
Серце моє стукнуло, даючи збій. Я бо знав колись неякого Ковтіна Різіна… Востаннє я бачив його з капітанськими нашивками, коли віз малого Вогнедана на Сіллон. А взагалі-то це був найкращий приятель небіжчика Кріна Птасіна, коли ми ще всі разом служили в Жердельському полку… Звісно, минуло вже більш як двадцять літ, і на вулиці я його б не пізнав… А от чи не пізнає він колишнього офіцерського вістового Ешіора Зотіна?
— Капітан якого війська? — буркнув я понуро.
— Буде, мій пане, все буде, — поблажливо відповів Ковтін, — ми з вами ще послужимо Великій Моанії! Звичайно, за життя Корога Першого такого лиха ніхто собі й уявити не міг… Пара зачисток — і кляті самостійники й голови б підняти не насмілились. Та часи змінюються! Є війна і війна… Ви розумієте?
«Авжеж, — подумав я, — і краще за тебе!»