— Стривайте, — втрутився я, — пороти мого лакея маю право лише я — і ніхто більше!
— Погоджуйтесь, — раптом прошепотів Дракон, — позбудемося цього клопоту…
Різін мовив до мене примирливо:
— Ну, всипте йому ви, абощо…
— Ні! — завівся Горошт, — я сам покараю цю тварюку…
— Погоджуйтесь, — знову зашепотів з-за спини Веданг, — не хвилюйтеся…
Зрештою, я поступився… Пан Хадін звелів власному слузі принести дротяний нагай — трихвістку. Лакеї-кедаги жалісно зашепотілися. Мечислав старанно зображував смертельно переляканого, але покірного долі чоловіка… Я не міг зрозуміти, що він надумав, але вичікував, затиснувши платівку в руці.
— На коліна, пес! — крикнув Хадін. Юнак, якого випхнули на середину кола, застиг, неначе остовпівши від страху, і удавав, наче не зрозумів наказу. Горошт, очманівши від люті, підскочив до «лакея» і заніс нагай…
Словом, пана Хадіна…шляк трафив. В ту саму мить, коли він хотів хльоснути Мечислава по обличчю. Перенапружився чолов’яга, перехвилювався втоленою злобою. Цілком натуральна смерть. Від удару… З тим його і поховали наступного дня. А Кеянові дали спокій.
Я зрозумів, що сталося… Мечислав натякав, що може якось «спалити людині мозок»… Одній, і на близькій відстані — але може… Страшнувата здібність, однак… Це все одно, що сказати комусь — «щоб ти здох», а цей панок і справді гигне. Цікаво, а що може Повелитель? Повний обсяг здібностей Вогнедана Ольг не відкривав навіть найближчим.
— Як пройшов похорон? — спитав потиху Веданг у мене, коли приніс мені наступного дня вечерю, — квіточки поклали на труну? Бачите, що трапляється з тими, хто дуже злиться? Треба б йому було собачої кропиви на ніч заварювати, тоді б пожив ще…
Я глянув в його бездонні очі, і зітхнув.
— Сподіваюсь, — прошепотів, — що ти не будеш так дивитися на свого доброго пана Зоота Клівзіна…
— Ваш покірний слуга, — схилив голову Дракон, і усміх пробіг його лицем наче відблиск меча.
Ще через тиждень ми вирушили у похід. Кедаги тягли за нами торби з речами. Вони ж вказували шлях через болота. Не шлях — ледь помітну стежечку… А з обох боків — трясовина. Бредучи тою стежкою, я думав лише про одне — чи отримав записку Рогволод Сережень. Якщо не отримав — нам з Мечиславом доведеться скрутно. Може й полягти доведеться…
Опинившись на ельберійському боці, ми присвятили день перевдяганню. Обличчя змазали горіховим соком, вичорнили брови, розібрали перуки… Повбирали кунтуші й жупани… Видовисько було, я вам скажу, ще те… Купитися на подібний «імператорський театр», могли лише зелемінські селяни з глухого закутка, які й до міста-то вибиралися раз чи два за все життя. У пана Різіна навіть був чорногорський стяг з білим пардом — доволі неоковирна копія… Особливу увагу колишній чорра присвятив Мечиславу. Йому, навпаки, загримували лице, аби приховати смаглявість шкіри, заплели волосся на чорногорський лад і вбрали у найпишніший одяг. Різін навіть видав Ведангу не шаблі, а два ельберійські вигнуті мечі, невідь звідки ним узяті.
— Слухай-но мене, дурню, — навчав він Дракона, — ти, нібито, над нами старший… Коли ми зберемо селюків на майдані — я буду тобі підказувати, що говорити, а ти будеш повторювати. На це ти здатний, волоцюго?
— Здатний, пане, — потульно відповів юнак.
- І голосніше кричи — «Я, князь Ведангський, ім’ям свого Повелителя, наказую…» Втямив? А що наказуєш — я тобі підкажу. Втямив?
— Втямив, пане, — прошепотів Дракон. Він затремтів так, що я знову труснув бойовим нарукавником. Про всяк випадок.
— Та не трусися як осиковий лист, — повчав далі Різін, — гордо тримайся… Голову вище… Ех, князь з тебе — як з грязі… А втім — їхні князі не кращі. Один князь Квітанський чого вартий… Крук «Зарубка»… Бандит нині зветься князем…. Зелемінем править колишній опришок… А отой їхній князь Ведангський за чутками — напівкровка… От ти нам його і зіграєш… Пряміше тримайся… Натуральніше!
Перед нами лежало селище Желяни, якщо вірити мапі пана Різіна. Сучі сини вибрали останній день Зелених свят… Коли все селище мало гуляти на майдані. Селище було мейдистським, але, як-то часто бувало в Зелеміню, на язичницьке свято наклався день пам’яті якогось святого. Останній день Зелених свят співпадав з днем Святого Зоота… Оскільки нас не перехопили на кордоні, то мій лист, напевне, не дійшов… Що ж, доведеться святкувати самим. На все воля Небес.
Селяни зустріли нас привітно. Вони були ельберійського походження… Чорт, як все ускладнюється… З натовпу танцюючих до фальшивих чорногорців підійшов староста, молодий ще, але поважний селянин, видно з заможних. Він вклонився до Веданга, котрого Різін з Ліріним випхали наперед, і запитав, чим може бути корисним воїнам Повелителя.