Ковтін штурхонув селянина і рявкнув, досить добре підробляючи чорногорську вимову:
— Припиніть гулянку, ви, собачі діти! Слухати сюди!
Скрипка цигикнула ще раз і замовкла. Настала тиша.
— Церкву наказано закрити й опечатати, — оголосив Ковтін, — священика ми забираємо з собою. А також усіх паскуд з моанською кров’ю в жилах. Решта має зібрати нам відступного — з кожного дурня — мейдиста по червінцю!
— Пане вояче, — розгублено мовив староста, — та де ж нам взяти такі гроші? Таж Повелитель обіцяв нам, що віри нашої ніхто не чіпатиме… Рівно, як і не переслідуватимуть за кров… Тут же Страгія поруч… І моанські села князя Фотіна. Хоч і не скажу, щоб ми дуже з ними родичалися, але все ж таки…
— Заткнися! — гаркнув Ковтін, — а ну, хлопці, зберіть-но всіх докупи!
Поки перевдягнені панки виконували наказ, ми піднялися на церковні сходи, і Ковтін зашипів до Веданга:
— Зараз скажеш, що князь Ведангський наказує принести сюди церковні книги і потоптати їх ногами. Хто не потопче — того під арешт. Разом з напівкровками та панотцем. І впевнено говори, скотина, а то я потім тебе… Виконуй!
Ми з Мечиславом перезирнулися. Ось вона — слушна мить… Веданг випростався. Пишний одяг ладно облягав його гнучку постать дивного… Два мечі за спиною… І багряні вогники в очах… Це вже не був забитий кедазький слуга. Навіть Ковтін здивовано глипнув і сказав мені потиху:
— Дивіться-но… І де що взялося!
— Люди добрі! — вигукнув Веданг на повні груди, — не вірте цим сучим синам! Це — північани! Північани! Вони ж слова нашого вимовити як слід не можуть! Їх убрали в чужу одежу, та вони в ній — наче ворони у павиних перах! Я, князь Ведангський, наказую вам — хапайте хоча б кілки з тинів і бийте сволоту! Інакше — загибель і вам, і вашим жонам і дітям!
І з цими словами Мечислав зірвав перуку з очманілого Ліріна, котрий стояв тут таки. А тоді легко підняв його за комір і жбурнув у натовп.
Пан Різін вихопив зброю. Та у Мечислава вже були в руках його два мечі.
— Я — Меч Ельберу! — крикнув він, — дорогу Дракону!
Я пустив платівки віялом, вибиваючи тих вояків, хто стояв внизу. Тоді й сам вихопив шабельку… Пан Різін тим часом прихитрився заскочити до церкви, але на нас по сходам вже лізли інші… Церковні двері я зачинив ударом ноги, подумки попрохавши пробачення у святого Зоота за таке святотатство… І розпочався бій…
Ох, Мечислав і бився того дня… Він наче помщався за оці всі тижні терпіння й покори… Це не людина йшла до бою, а смерч… Вихор… Буревій… Він завалив трупами оті сходинки до сільської церкви. Я намагався від нього не відставати… І в гарячці бою зовсім забув про поганця Різіна… Згадав лише тоді, як сучий син дістав мене шаблею ззаду… Правиця мені обвисла…Я перекинув шаблю в ліву руку, одночасно розвертаючись, і побачив зовсім близько цівку пістоля.
Пістолі у нас були тільки у Ліріна, та у Різіна, бо чорногорська варта, яку ми зображували, мала лише холодну зброю. Але ж мені більше і не треба було. Клятий Різін вистрелив трохи не впритул… Куля пройшла ліве плече… Шабля брязнула на каміння сходів.
— Сволота, — прошипів Ковтін, — він справді — князь Ведангський?
— Здогадайся, чорро, — вимовив я, — напевне ти за добре навчив напівкровку.
Кров моя вже скрапувала на камені струмочком. Руками я не володів… Різін схопив мене за комір чорногорського кунтуша і гукнув до Веданга:
— Здавайся, ельберійський пес, бо зараз випатраю твого приятеля!
Мечислав обернувся. Лице його застигло.
— Бийся, — вимовив я, — бийся й за мене, синку…
Тут, нарешті, отямилися желянці… Вони кинулися на фальшивих чорногорців хто з кілком, хто й просто голіруч… Та веремія внизу вже не могла мені допомогти… Веданг поклав на сходи зброю… Сказав спокійно.
— Добре… Облиш… Здаюсь…
— Підійди сюди, — звелів Ковтін. Я вже зрозумів, що задумав Мечислав… Ох, аби поганець Різін не надумав пальнути з другого пістоля… Але ні… Він був певен у перемозі своїх панків над майже беззбройними селянами. Він хотів натішитися ще й нашими муками…
— То ти — Веданг? — спитав він у юнака. Мечислав усміхнувся… В його очах танцював багряний вогонь.
— Я — меч, — вимовив він, — я — помста…
— Тебе повісять разом з твоїм дружком-зрадником, — сказав Різін, — а, якщо матимемо час — то я звелю приготувати для вас по палі…