— Ну, хіба це чоловіче, вояцьке діло, — бурчала пестунка, — пелюшки дитині міняти? Чого ти будеш над ним чипіти, Руженичу? Давай я заберу маля до себе… Ти ж уже дві ночі не спав як слід.
- Ідіть, відпочивайте, нене, — лагідно сказав Дракон, — ми, чоловіки, тут якось самі впораємося. Та й він зараз спить…
— Зроби мені гірше, — хмикнула Купава, — пестунка піде спати, а молодий князь буде дитину цілу ніч на руках носити. Воно ж без матері таке неспокійне… Завтра будеш хилитатись, гейби з похмілля.
— Свій тягар не гне, — віджартувався Веданг, — ідіть, нене… Давайте, я присвічу вам, бо з цими розбудовами можна на сходах і впасти… Ходімо…
Знову мигнуло світло, залунали кроки… Орт штовхнув мене пістолем в спину і ми вибралися до коридору. Двері до спочивальні були напіввідчинені… З-під них просочувалось світло…
Уся ця банда увійшла до кімнати… Миготливе світло кількох свічок вихоплювало з темряви широке застелене ложе, канапу з високою спинкою, нічний столик… Біля ложа стояла колиска… Різьблена у кетяги винограду. Вікно біля ложа було відчинене і звідти повівав вітерець.
Орт підскочив до колиски… Я стиснув зуби, але стояв. Що мені залишалося…
В коридорі почулися кроки Веданга. Він зайшов… І побачив… Побачив оце все збіговисько паскуд… Побачив мене з ними…Побачив дитину в руках у Орта. Мале ще не прокинулось, але вже неспокійно ворушилося.
— Тихо, — мовив Дракон, — тихо, не робіть нічого…
Зброя була уся націлена на нього. Окрім одного пістоля, що впирався мені у спину.
— Руки, — сказав Орт, — руки за голову… І заплющ очі…
Звідки вони про це дізнались, я не відав. Потім уже зробив висновок, що напевне відомості дав котрийсь з отих боговладських моанців, яких Вогнедан з Мечиславом навчали мови Ельберу… Кілька чоловік Веданг налякав до смерти своїм поглядом, а одного так і трохи не вбив…
— Я не дивлюся, — вимовив Дракон, — облиш дитину…
- Іди до канапи, — наказав Орт, — а ти, Ешіоре, обріж шнури на завісах…
Сучий син навмисне звертався до мене так, наче ми були сто літ знайомі. Поки я обрізав шнури своїм запоясником, який мені люб’язно повернув для цього діла здоровань Гонд, Мечислав дійшов наосліп до канапи і став перед нею. З руками за головою… Дитя почало тихо попискувати. Веданг здригнувся, але не вимовив ні слова.
— Сідай, — звелів йому Орт, — руки на спинку… І не відкривай очей…
Веданг сів, розкинув руки по спинці канапи. Орт наказав мені прив’язати його. Отими шнурами. Я те виконав… Виконав… Мечислав мовив до мене неголосно:
— За що, родичу Білозіре? Що вам зробили Веданги?
Я не відповів… Та й що тут скажеш… Гонд кинув мені чорну пов’язку… Аби я зав’язав полоненику очі. Я й те виконав… Підкоряючись новому наказу, сплутав бранцеві ноги. Мечислав не ворушився. Мовчав… Очікував.
— Слухай-но, нелюдь, — сказав врешті Орт, — відповіси на наші питання — не зачепимо твого сина.
— Що? — спитав Дракон. Він не питав, хто вони, певне — зрозумів одразу.
— Як можна вбити князя Чорногорського? — мовив Орт, — він відчуває убивць на відстані, неправда ж? Ти так не можеш… Чорномаза кедазька мордо…
Мечислав опустив голову на груди… Він слухав… Слухав, як вовтузиться потривожене дитинча. Йому було байдуже до образ… Я це знав по собі…
— Він відчуває? — повторив Орт, — говори!
— Так, — вимовив Веданг.
— Але слабина є?
— Нема, — відмовив Мечислав.
Орт стиснув хлопчика, і той запищав покривджено.
— Дитячі голівки такі м’якенькі, - мовив вкрадливо, — тім’ячко ще не заросло…
— Мене! — видихнув Веданг, — облиш дитину…
— Так ти скажеш швидше, — засміявся Орт, — набагато…
І тут хтось швидко пройшов по коридору. Двері розчахнулися і до спочивальні увійшов Ольг в дорожньому вбранні….Маєш! Щось та мало трапитись, якщо батько примчав сюди серед ночі…
Ольг миттєво зрозумів, що попав, і застережливо звів руки, показуючи, що не має зброї. Я-то знав, що він і без зброї є небезпечним як гримуча змія, але, звісно ж не став про це говорити вголос.
— До стіни! — наказав Орт. Ольга вже тримали на прицілі. Він мовчки скорився. Один з «тайняків» обшукав його і зв’язав руки ззаду… Якимось ременем… Йолоп, хіба ж так зв’язують «тінь»? Я певен був, що батько зуміє звільнитись… Але тільки чи допоможе це йому?
— Хто ти? — спитав Орт
— Це я маю спитати — хто ви? — відповів батько, — панове бандити…
— Хто це, Ешіоре? — спитав вже у мене «тайняк»
— Родич, — буркнув я. Ольг глянув на мене… тільки раз. Краще б в мене вдарило кулею…