За годину зі спочивальні непевною ходою вийшла Мальва. Лице її ховав капелюшок з мантилькою. Модна довга мантилька спускалася по спині, затуляючи волосся.
Дівчина взяла мене під руку і ми рушили. Коли вийшли у замковий двір, то раптом почули голос князя Іскри. Рука у рукавичці затремтіла в моїй долоні… Та князь не гукнув нас. Він про щось розмовляв з паном Фотіним. Ми пройшли повз охоронців і загубилися у натовпі.
Воїн стояв перед будинком пані Птахи. Він не міг дочекатись…
Ми зайшли у дім і дівчина зірвала мантильку. По її плечах розсипалося пишне русяве волосся.
— Наважилася! — видихнув Воїн, — таки наважилася!
— Я не хочу Фотіна за чоловіка! — мовила панночка, закопиливши губенята, — говорять, він накладає з дідьком….
— Про нас, Ведангів, — всміхнувся Воїн сумно, — деякі теж таке…говорять…
— Ти, наче свіча у вогні, Воїне, — прошепотіла Конвалія, — а від того — лине холод пітьми… Любий Дракончику… Пробач, ну пробач, що я тебе дражнила… Забери мене звідси! Порятуй від нього! Батькові наче пороблено… Злий такий став! Забери!
— Люба, — ніжно мовив Веданг, — якщо ти…лише боїшся цього шлюбу, то я заберу тебе і сховаю… Просто… Як сестру.
На личку панночки майнуло здивування.
— Тобто як…просто? — мовила вона жалібно, — то ти мене…не кохаєш? Хіба ти неправду писав мені у віршах? Я маю їх усі… Ти вже мене не любиш?
Воїн обійняв її бережно, мов квітку.
— Кохаю, — сказав, — о, як же кохаю…
Біля будинку вже стояла карета. Веданг з Конвалією почали прощатись. Тільки тепер я зрозумів, що друга вже не буде поруч. Довго не буде.
— Приїдеш до мене? — спитав Воїн. Я кивнув.
— Мальву бережи…
— Гаразд
— Півонію навідуй…
— Добре…
Півонія залишалася з пані Птахою. Веданги вирішили не брати з собою малої, аж поки не влаштуються як слід. Ружена їхала з братом… Двійнята завжди були нерозлучними.
Дівчата цмокнули мене з обох боків у щоки і полізли до повозу. Воїн стис мені за ельберійським звичаєм не долоню а зап’ясток і теж сів до карети. Змагор, що сидів на місці кучера, стьобнув коней і повіз рушив. Розчулена пані Дивина заплакала. Півонія захлипала теж. Сокіл, похмурий відлюдькуватий хлопчина, мовчки пригорнув дівча до себе.
Я провів карету поглядом і пішов до замку — подивитися, що там з Мальвою…
***
В замку поки що панувала тиша. Я лишився ночувати в покоях для гостей, там, де ночував завжди, коли приїздив у гості до Пардів. Вечерю мені подали до кімнати, бо, як сказав знайомий челядинець, панночка до вечері не спустилася, а його ясновельможність гніваються.
Але що почалося зранку… Боже правий… Ми з Мальвою сподівалися протягти час до самого вінчання, та клятий зелемінець пройшов у покої Конвалії без дозволу, відштовхнувши покоївку. Мальва потім говорила, що у нього очі вилізли на лоба, коли замість нареченої пан Фотін побачив перед собою зовсім іншу дівчину… Він кинувся до князя Іргата… Той одразу збагнув, звідки вітер віє і послав ще й за мною…
В самий розпал дізнання до замкової зали зайшов Ольг…Він, виявляється, тільки що приїхав до Ігворри і вирішив навідати родича… Бідолашний татко потрапив, що називається, під гарячу руку. Він ні сном ні духом не відав про оцей любовний коловорот. Пард же чомусь вирішив, що всі оці події були частиною розробленого Ольгом плану…
Хвала Богам, що пан Фотін вже гордовито покинув залу і наказав збирати речі і запрягати коней. Він втямив, що, чим би не закінчилося дізнання, панна Конвалія провела цю ніч в обіймах суперника. І тому, аби не бути смішним, подався геть, порадивши Іргату висікти знахабнілу челядь…
Ми з Мальвою вже почали думати, що так воно і буде… Та тут Іргат побачив Ольга… Марно батько просив його заспокоїтись. Пан Чорногори просто таки розшаленів. Він вигнав з зали слуг, а нас з Ольгом заштовхнув до свого кабінету.
- І ти говориш, що це був не твій задум? — спитав Іргат уже без крику, — не твій, Ольже? Ти не читав пророцтва? А як там іде твоя торгівля… Малиновим вином… Коли ти отримав свій перший смертний вирок? В чотирнадцять літ? А скількох мертвих лишив за собою?
- Іскро, тут діти, — озвався Ольг тихо, — І про таке не говорять вголос… Я не влаштовував втечі твоєї доньки… Хоча і не можу ганити ні її, ні Дракона… Фотін Зелемінський як твій наступник — це…жахливо.
— Вербена, — ошкірився Іргат, — сподівається дожити до сповнення видіння… Я не воюю з жонами… Але ти — не доживеш… Я віддам тебе імператорським «тайнякам», Ольже… Нехай вони розберуться з твоєю торгівлею і з твоїми рахунками… Я вже цього маю досить…