— «Яструбки Квітану»! — вихопилося у мене те, що я якось почув від Воїна, — нищителі…
Панотець аж руками замахав:
— Що за слова, юначе… Якби не ці шляхетні воїни, розбишаки б нині гуляли по всьому Півдню… Так от, я можу дати вам листа до свого брата. Це полегшить вам перші кроки самостійного життя.
— Я подумаю, — мовив я ухильно. Панотець співав як соловейко, але… Все ж таки я виріс в родині, де не було гіршої лайки за слово «чорра»…
Наставник не наполягав. Він дав мені притулок і час на роздуми. Час я марнував, так нічого й не надумавши… То хотів дібратися до моря і стати моряком… То думав про те, щоб дібратися до Белату і завербуватись у найманці… То гадав поїхати на Північ і знайти сліди своєї родини…
В розпалі цих думок мене знайшов Ольг. От з батьком мені зараз зовсім не хотілось розмовляти… Він міг перевернути усю послідовність міркувань панотця одним своїм сумовитим: «Дитя моє, Ольжичу…» Я боявся якось зрозуміти, що все це лжа, що з батькових теплих золотавих очей раптом визирне розважлива нелюдь, яка все життя гралася зі мною в страхітливу гру.
Батько чемно привітався з паном Отіним і попрохав покликати мене. Наставник був сама ввічливість… Він запропонував нам і столик у садку, і наїдки, і каву… Ольг лагідно, але твердо відмовився. Він повів мене до заїзду Терхів «Срібна Ложка». З нього колись почалася чума, тож стару будівлю спалили, а новий заїзд старий Терх, далекий родич покійної вуйни Алтеї, вибудував за княжий кошт.
Хазяїн зустрів нас привітно і одразу ж провів на другий поверх, до окремої кімнатки. Я почав нервувати. Говорити з батьком про свої вибрики мені було якось незручно… Тим більше — зізнаватися в своїх підозрах.
— Сину, що сталося? — спитав Ольг впрост, — ти пішов з дому… Бабуня побивається, Мальва плаче… Ти можеш пояснити, що з тобою коїться?
— Я вважаю, — мовив я понуро, — що нарешті маю право…дізнатись про своє походження.
— Ти мене ніколи не питав, — озвався Ольг, помовчавши. — тобі оповісти про матір?
- І про батька! — сказав я твердо. Ольг аж одкинувся назад, тоді зітхнув:
— Як ти здогадався?
— Способом виключення, — бовкнув я, — ви не дуже-то здивувались, коли ми з Мальвою… Наче так і мало бути… Та й не схожий я на напівкровку. Князь Іргат он має в лиці щось від дивного, я ж зовсім не схожий на вас.
— Бідний мій синок, — озвався Ольг стиха, — що я можу тобі оповісти… Твої батьки загинули…
- Їх що, покарала рука Господня? — озлився я, — мені набридли таємниці і недомовки!
— Що ж, — сказав Ольг, — твій батько був дрібним шляхтичем з одного північного князівства… Походив він з тубільного населення провінції… Один час служив у війську, тоді дістав відставку… Я познайомився з ним у Белаті, коли ми обидва навчалися в Ільзнонському університеті.
Я тільки рота одкрив… Белатський університет вважався найкращим на Західних Землях. Та Ольг ніколи не розповідав, що вчився там. Чого ще я не знаю про чоловіка, котрий звав мене сином?
- І що ви вивчали? — спитав я
— Відділення звалося «Держава і право».
— То ви — дипломований правник?
— Як і твій тато, дитя моє…
— А як ви познайомились?
— Ну, як…, - усміхнувся Ольг, — просто… Ми були єдиними імперцями на відділенні. А моанців за кордонами нашої великої і могутньої недолюблюють. Скажімо — за відсутність такої речі, як культура поведінки. Це стосувалося в основному до справжніх моанців, але ж не міг я кожному однокурснику пояснювати, що я… е… не той моанець, до яких вони звикли. Твій батько поводився рішучіше — він називав себе ім’ям своєї провінції… І ось одного разу йому запропонували знайти на мапі свою вітчизну…
- І що? — спитав я трохи не перелякано. Мій справжній батько, виявляється, теж був самостійником, принаймні в душі…
— Він викликав знавця землезнавства на поєдинок, — мовив Ольг, — а я був його секундантом… На щастя наших ворогів, а вони обидва були ішторнійцями, їх, опісля дуелі, відвідав лікар, а не трунар… П’ять літ опісля того ми з твоїм батьком були — нерозлийвода…
— А потім?
— Потім… Потім мені довелося покласти свого диплома на полицю. Загинув брат Ігвор, і мені довелося успадкувати його частину в родинній справі… Твій батько теж не став правником… Доля вирішила так, що він знову вдягнув однострій… Цього разу — начільника прибічних гриднів одного з північних князів…