— Ми самі порозуміємось, — озвався Дракон, і на чолі у мене виступив холодний піт.
— Гаразд, княже, — мовив Змагор полегшено, — ваша воля…
Воїн торкнувся мечем грудей Змагора. Знадвору знову долинув крик:
— Виходьте! — на цей раз я пізнав голос пана Різіна, — зараз, розтаку вашу, підсмажимо вас як свиней! Чорний Воїне! Виходь, чортова нелюдь! А ви, інші, чого роздумуєте? В’яжіть його, тоді живими залишитесь.
- І чого я оце роздумую, — засміявся Змагор, — обнімемось, брате?
— Давай! — видихнув Веданг
Воїн ударив і одночасно Змагор всім тілом посунувся вперед, назустріч клинку. Закривавлений кінець меча вийшов у нього зі спини. Юнак упав в обійми свого керманича. Біль зітер усміх з його обличчя.
— Дубовий гай, — прошепотів, — На дорозі так темно…
— Хай сяє тобі Сіллон, — озвався Воїн, висмикуючи меча.
Поки Веданг вкладав Змагора до інших, я зрозумів, що все ще стискаю в руці пістоля з останнім набоєм. Я обернув зброю до себе. Цівка глянула мені просто в очі…Та перш, ніж я наважився зробити цей останній постріл, Веданг вдарив мене, вибиваючи з рук зброю. Другий удар прийшовся по скроні, і у мене потемніло в очах.
Коли я отямився, то мав зв’язані руки… У голові гули дзвони… Я покрутив головою, намагаючись отямитись. Воїн стояв наді мною. З меча його скрапувала кров Змагора… Ні, не Змагора… Моя… Звідкись, з-під мого волосся спливав теплий струмочок. Веданг ухопив мене за однострій і різко поставив на ноги. Від того, що він мною шарпнув, відкрилася кульова рана, отримана мною в сутичці біля Вишевиту.
Дракон з хвилину роздивлявся мене, холодно і відсторонено, наче митець — свій малюнок. Тоді розмазав рукою кров мені по обличчю.
— Чудово, — мовив, — нещасний захисник вітчизни… Жертва Чорного Воїна… Якщо твій поручник тобі повірить, то тебе ще й підвищать у званні…
— Воїне, — мовив я перелякано, — що ти хочеш робити?
— Зараз, — сказав юнак, — я відчиню двері і викину тебе надвір… А твоїм чоррам крикну, що гинути поруч з тобою соромно для чистокровного.
— Воїне! — скрикнув я, — я не хочу туди… Я більше не можу! Краще вбий мене!
— Не можеш…, - прошипів Веданг. Він дивився мені просто в лице. На його обличчі ясно виступили оті «нелюдські риси», про які так багато розводився панотець…Високі вилиці аж обтягло шкірою…У видовжених, наче без зіниць, очах світились червоні вогники… З-під помертвілих вуст виднілися ледь загострені передні зуби.
— Не можеш? — повторив він, — І хочеш, щоб я тебе убив? Чи не забагато чести, чорро? Ти чув, що це є привілеєм — померти від моєї руки? Ти хочеш померти зі мною поруч, ти, що розчавив вояцьким чоботом любов батька, кохання дівчини, приязнь побратима… Ти шкодуєш про це — можливо! Ти зненавидів своїх нових друзів — я це знаю! Я бачив твій бойовий шал і твою зненависть… Але я тобі не пробачаю! Чи чуєш? Лети до своєї зграї, вороне! Тобі й справді не місце серед нас!
З цими словами Веданг підтягнув мене до дверей, зірвав засуви і став на порозі, прикриваючись мною.
— Кріне Птасін! — гукнув, — той, кого мати назвала Кречетом! Ти тут?
— Авжеж! — озвався чорра, вибираючись з-за дерева на рівне. В правиці Крін тримав шаблю, бо набої у нього теж, мабуть вийшли. Я мав зовсім запухлі очі від штурхана, яким пригостив мене колишній побратим, але навіть такими очима зміг побачити, як схожий залізний чорра на Веданга… Чистокровним Крін не був, але мав в обличчі щось від дивного… І гонор у нього був не меншим, ніж у Дракона.
— Повертаю тобі твого вістового, — ґречно мовив Воїн, — в трошки попсованому вигляді… Я збираюсь у далеку путь, а від такого попутника смердітиме незгірш, ніж від усього Жердельського полку…
— Давай по-доброму, дивний, — озвався Крін, — я зоставлю тобі життя… За умови… По-перше — пусти хлопця…
— А по-друге? — насмішкувато поцікавився Веданг.
— Я запевняю, що доможуся для тебе милосердя імперського суду, якщо ти відкриєш ім’я Князя «тіней»…
- І все? — спитав Воїн тим же майже веселим голосом.
— Слово чести! — мовив Крін.
— Гаразд, — погодився Веданг, — слово чести пана Кречета, ох, пробач мені, пана Кріна, важить дуже багато… Що ж, отримуй свого вихованця! Хлопчина напудив з переляку у штани… Доведеться тобі ще довго його навчати…витримці справжнього Яструба…
І з цими словами Воїн дав мені такого копняка, що я побіг, а тоді гепнувся на землю і покотився трохи не під ноги Птасіну.
— А тепер друга умова, — почувся голос Дракона, — як там зі словом чести?