36. Неймовірно жорстоко обходився як із своїми, так і з чужими. Протягом кількох ночей поспіль у небі світилася хвостата зірка, що в народі вважалася вірною прикметою загибелі володарів[636]. Стурбований такою подією, вивідав у астролога Бальбілла, що зазвичай царі у таких випадках відвертають загрозу від себе, караючи інших визначних людей, таким чином скидаючи біду на них: тим самим прирік на смерть усіх вельмож. Посприяло стратам також і викриття двох змов, із яких першу, небезпечнішу, організував Пізон у Римі, а другу — Вениціян у Беневенті. 2. Засуджені виступали на свій захист у кайданах із потрійних ланців: деякі з них відразу визнали свою провину, а деякі, натомість, приписували змову собі як заслугу, стверджуючи, що лише смертю могли допомогти чоловікові, заплямованому такими жахливими злочинами. Дітей покараних вигнали з міста, знищили отрутою або голодом. Відомо, що багатьох убили під час однієї вечері разом із вихователями й капсаріями[637], а решті заборонили заробляти на щоденний хліб.
37. Після цього уже більше не перебирав способами вбивства та карав без міри й за будь-що. Щоб не говорити про багатьох, згадаю, що Сальвідієна Орфіта засудили за те, що він здав три кімнати власного дому поблизу форуму послам із вільних міст; Кассія Лонгина, сліпого юриста, — за те, що він зберігав серед родових цінностей образ Гая Кассія, вбивці Цезаря, а Пета Трасея — за те, що у нього був суворий та повчальний вираз обличчя. 2. Наказуючи померти, давав усього кілька годин відтермінування і щоб не було зволікань, присилав лікарів, аби “доглядали” нерішучих — так називав смерть через розтинання вен. У Єгипті був один чоловік, що пожирав у незмірних кількостях все, що йому давали, навіть сире м’ясо: подейкують, що Нерон хотів давати йому живих людей, аби той розтерзував та поїдав їх. 3. Вихваляючись та гордячись такими своїми успіхами, говорив, що жоден правитель навіть не здогадується, що за влада у нього, і часто посилав зовсім однозначні попередження, що не щадитиме решти сенаторів, і що колись зовсім вичистить республіку від цього сану, а провінції та військо доручить вершникам і вільновідпущеникам. Згодом, від’їжджаючи або приїжджаючи, зовсім не допускав їх до поцілунків та не відповідав на привітання, а розпочинаючи роботи на Істмі, чітко та привселюдно побажав, щоб справи у нього та в римського народу були успішними, навіть не згадавши при цьому сенат[638].
38. Ані до народу, ані до мурів батьківщини не мав жодної милості. Хтось кинув у розмові: “Коли помру, то нехай земля собі вогнем горить”[639], а Нерон відповів: ‘Та нехай уже краще, коли я живу” — саме так і вчинив. Наче невдоволений огидними старими будівлями, вузькими й покрученими вуличками, підпалив місто настільки відкрито, що навіть консуляри хапали у своїх помістях його служників із паклею та смолоскипами, та все ж не зважувалися їх карати. А житниці, що були поблизу Золотого палацу і завжди заступали йому краєвид, спочатку зруйнували метальними машинами, бо були збудовані з каменю, а потім підпалили. 2. Протягом шести днів та семи ночей лютувало полум’я, і люди шукали притулку серед пам’ятників та гробівців. Тоді, крім багатьох житлових будинків[640], згоріли також помешкання колишніх вождів, прикрашені військовими здобутками, храми богів, що їх будували й освячувати ще царі, та навіть ще з Пунічної та Галльської воєн, і все, що мало якусь цінність та важливість із давніх-давен. Пожежу Нерон спостерігав із вежі Мецената[641], тішачись, як говорив, “красі полум’я” і співав “Загибель Трої”[642], зодягнувшись у свій театральний одяг. 3. Одначе й тут не відмовив собі у можливості отримати зиск та вигоду: обіцявши, що трупи й завали ліквідовуватимуться безкоштовно, нікому не дозволяв підходити до залишків свого добра; допомогу від провінцій та приватних осіб не тільки приймав, а буквально вимагав, і в результаті майже зовсім вичерпав їх ресурси.
39. До всіх нещасть, що влаштував правитель, доля додала ще свого: протягом однієї весни чума внесла до списку Лібітіни[643] тридцять тисяч осіб; у Британії військо зазнало поразки — два міста було повністю зруйновано, багато громадян та союзників було вбито; на Сході неслава спіткала легіони — у Вірменії вони потрапили у ярмо, а в Сирії ледве трималися[644]. Дивною та дуже помітною була його байдужість, з якою сприймав злослів’я та докори людей: ні до кого не був такий поблажливий, як до тих, що передражнювали його віршиками та пісеньками. 2. Багато було написано грекою та латиною та переходило з уст в уста, наприклад:
636
Тацит згадує про дві комети — 60 та 64 р. (Аннали, 14, 22). Комету Галлею бачили у 66 році, що було ближче до Неронового кінця.