42. Урешті, довідавшись, що навіть Ґальба й Іспанія збунтувалися, впав у нестяму й довго лежав непорушно та без свідомості, наче мертвий. Коли ж отямився, то розірвав на собі одіж, почав бити себе по голові та заявив, що для нього все скінчено. Годувальниця почала втішати його, що й з іншими правителями таке траплялося за її пам’яті, та він відповів, що йому випало нечуване й незнане, якого не випадало іншим: він за життя втрачає владу. 2. Але через це не покинув та навіть не зменшив своїх звичних розваг та бездіяльності: навпаки, коли з провінцій прийшли добрі звістки, на розкішному бенкеті виконував жартівливі пісеньки про вождів повстання, насмішкувато рухаючись під час виконання. Пісеньки тут же почали передаватися з уст в уста. Якось, таємно прийшовши на спектакль до театру, послав до актора, який здійнював овації, посланця, аби той передав: успіх він має лиш тому, що імператор зараз не має часу.
43. Говорять, що на самому початку заворушень задумував багато жахливого, проте все це випливало із його природи. Намірявся зняти й убити всіх керівників провінцій та війська, запідозривши їх у спільній змові супроти нього; знищити всіх вигнанців та всіх людей родом із Галлії: одних — щоб не долучилися до повстанців, а других — як спільників та прихильників своїх земляків; дозволити військові грабувати галльські провінції; увесь сенат отруїти на бенкетах; місто підпалити, а на вулиці випустити диких звірів, аби важче було врятуватися. 2. Одначе сам злякався цих намірів — і не так через докори сумління, як через відсутність натхнення їх виконати. Тож вірячи в необхідність військового походу, передчасно зняв консулів із посад, і сам перейняв повноваження їх обох, оскільки вірив у пророцтво, що завоювати Галлію може тільки консул. Прийнявши фаски[651] та покидаючи святковий бенкет, повідомив, спершись на плечі друзів, що як лиш увійде в провінцію[652], постане перед ворогом неозброєний та не робитиме нічого, а тільки плакатиме, закликаючи повстанців до покаяння, а наступного дня буде веселитися разом із ними та співатиме переможну пісню, яку ось уже складає.
44. Готуючи експедицію, насамперед подбав про вози, на які вантажив театральне спорядження, а наложниць, що виступали з ним, постриг під чоловіків та озброїв сокирами й щитами, як амазонок. Згодом оголосив набір на службу з міських триб, але ніхто придатний не зголосився, і тоді зобов’язав господарів надати певну кількість рабів. Із них вибрав найкращих, не нехтуючи навіть управляючими й секретарями. 2. Наказав також, щоб усі сани виклали частину свого цензу, а всі винаймачі приватних помешкань та блоків негайно заплатили річну платню до казни[653]. З неймовірною прискіпливістю й перебірливістю вимагав, аби монети були свіжими, срібло чисте, а золото — пробоване[654], так що багато хто відверто відмовлявся від приношень, вимагаючи, аби він змусив донощиків повернути винагороди, які вони отримали.
45. Ненависть до себе значно побільшив, піднявши ціни на пшеницю: випадково трапилося, що коли в час голоду прибув корабель з Александрії, то сповістили, що він привіз пісок для змагань[655]. 2. Тому накликав на себе такий гнів, що не залишилося більше ніякої образи, яку не кидали б йому. На голову його статуї начепили пруття, підписавши грекою: “ось останнє змагання, і ти повинен здатися”[656]. Іншій статуї почепили на груди міх та написали: “Я зробив усе, що можу, а ти заслужив міх”[657]. На колонах написали, що він своїм співом розбудив галлів[658]; а дехто по ночах, штучно створюючи сварки з рабами, часто вимагав “Захисника” на допомогу[659].
46. На додачу до всього, жахали його різні сновидіння, провіщення й знамення — колишні й теперішні. Ніколи до вбивства матері не бачив снів, а опісля снилося йому, що править кораблем, а стерно вислизає йому з рук; що дружина Октавія тягне його в чорний морок; що на нього нападають полчища крилатих мурах; що статуї народів у театрі Помпея обступають та затискають його; що улюблений астурійський скакун[660] перетворюється на мавпу з кінською головою та жахливо ірже. 2. Якось двері Мавзолею самовільно відкрилися та залунав голос, що кликав Нерона; в січневі календи завалилися щойно прикрашені статуї Ларів саме тоді, коли їм приносили жертви; під час ворожіння Спор подарував Неронові перстень із каменем, на якому було зображено викрадення Прозерпіни[661]; а при здійсненні обрядів[662], коли зійшлося багато різних орденів, заледве знайшли ключі від Капітолію. 3. Коли його промову проти Віндекса зачитували в сенаті, де виголошувалося покарання злочинцям та говорилося, що вони швидко закінчать смертю, всі присутні загукали: “Вчини так, Августе!”[663] Помітили також, що заключний твір, який Нерон виконував перед глядачами, називався “Вигнання Едіпа” і закінчувався словами:
655
Місце не зовсім зрозуміле: дрібний пісок з узбережжя Нілу, яким посипали арену (звідси — й назва), особливо цінувався, хоча, можливо, йдеться про те, що Нерон привіз пісок, а не зерно, незважаючи на потреби загалу, або ж підмінив зерно на пісок, продавши зерно дорожче.
656
Пруття на голові, очевидно, було насмішкою на довге волосся, яке він мав у подорожі до Греції.