та з допомогою секретаря Епафродита встромив меча собі в горло. 4. Ще не випустив дух, як увірвався центуріон та почав затуляти рану плащем, удаючи, що намагається допомогти йому. Нерон же відповів лише: “Пізно” та “Ось це й вірність”. Та на цьому слові й відійшов, а очі його вирячилися й застигли, навертаючи жах та тремтіння на присутніх. Своїх супутників понад усе й насамперед просив, щоб із головою нічого не скоїли та щоб спалили його повністю. Дозвіл на це дав Ікел, вільновідпущеник Ґальби, якого були кинули у в’язницю на початку заворушення та щойно випустили.
50. Похорон обійшовся у двадцять тисяч: покрили його білими простирадлами, прошитими золотими нитками, які надягав у січневі календи. Останки його зібрала Еґлога й Александрія, годувальниці, а також наложниця Акта, й поховали у родинному гробівці Доміціїв, що нагорі Садового пагорба, і його видно з Марсового поля. Саркофаг у гробівці був із пурпурового мармуру, жертовник над ним — із білого[671], а огорожа — із фазійського.
51. Зросту Нерон був приблизно середнього, тіло його було вкрите плямами й погано пахло, волосся біляве, обличчя радше симпатичне, аніж приємне, очі голубі, але зір мав доволі слабий, грубу шию, великий живіт, тонкі ноги. На здоров’я не нарікав: незважаючи на зловживання розкошами, протягом чотирнадцяти років хворів усього тричі, та й то не відмовлявся від вина й інших звичок. Дуже непристойно вдягався та зачісувався: волосся завжди укладав смужками[672], а в часі поїздки у Грецію мав довге волосся на потилиці; часто вдягав світлий плащ[673] та пов’язував на шию хустину й виходив на люди непідперезаний та без сандалів.
52. Коли Нерон був хлопцем, вивчав майже всі вільні науки. Від філософії відвернула його матір, бо вважала її шкідливою для імператора. Вчитель Сенека, намагаючись довше тримати Нерона у своїй тіні, не давав йому вивчати давніх ораторів. Тож звернувшись до поетики, почав охоче й без труду складати вірші, а не переписував твори інших та видавав за свої, як вважали деякі. До моїх рук потрапили таблички й книжечки з окремими його відомими віршами, писаними його ж рукою, і було чітко видно, що вони не переписані звідкись та не надиктовані, а написані саме так, як хтось роздумує та творить: було там багато і витертого, і поправленого, і надписаного. Доволі наполегливо займався малюванням та скульптурою.
53. Однак найбільше хвилювала його слава, і тому незмірно заздрив тим, хто якимось чином привертав до себе увагу натовпу. Існувала думка, що після перемог у театральних змаганнях він буде змагатися з атлетами в Олімпії на наступних іграх. Часто сам боровся, а перебуваючи на змаганнях, що відбувалися скрізь по Греції, на стадіоні сидів на землі разом із суддями та власноруч випихав на середину борців, що виступали за лінію. Оскільки загально постановили, що він прирівнюється до Аполлона у співі, а до Сонця[674] — у правленні колісницею, то й збирався помірятися силою із Геркулесом. Говорять, що готували лева, якого він мав убити палицею чи задушити голіруч привселюдно в амфітеатрі на арені.
54. Наприкінці життя відкрито заприсягнув: якщо збереже свою владу, то на іграх, святкуючи перемогу, заграє на водяному органі, на флейті та на волинці, а в останній день навіть затанцює вергілієвого “Турна”. Дехто навіть каже, що він убив актора Паріса як свого небезпечного суперника.
55. Мав неймовірне прагнення до безсмертя й вічної слави, проте було воно безглузде: багатьом речам та місцям замість звичних назв давав назви за своїм іменем, як-от місяць Квітень назвав Неронієм, а Рим намірявся перейменувати на Нерополь.
56. Зневажав усі вірування, поклонявся тільки богині Сирії[675], однак і її згодом почав настільки зневажати, що відливав на її образ. Потрапив під вплив іншого забобону, якому незмінно вірив: мав маленьку лялечку, яку йому подарував якийсь невідомий плебей, аби вона захищала його від різних підступів. Одразу після цього викрили змову, і Нерон прийняв статуетку за найвище божество, приносячи їй жертви тричі на день, переконував та стверджував, що завдяки їй він передбачає майбутнє. За кілька місяців до загибелі ворожив також на нутрощах жертв, але нічого втішного не побачив.
675
Атаргатіс, головне божество Північної Сирії, що ототожнювалася із Великою Матір’ю та Целестою.