8. За свою службу в Африці, де служив на той час, та за попередню службу в Германії отримав тріумфальні нагороди та потрапив жерцем у три колегії поспіль: обрали його до квіндецимвірів, Титіїв та Августалів[693]. Відтоді та майже до середини Неронового принципату жив переважно на дозвіллі, ніколи не виїжджав навіть на прогулянку без додаткової колісниці, де мав мільйон сестерціїв у золоті[694], аж доки йому не запропонували Тараконську Іспанію, коли він перебував у Фундах. 2. Увійшовши в провінцію, приносив жертву в громадському храмі, і трапилося, що хлопчині-прислужнику, який тримав кадильницю, посивіло волосся на всій голові. Дехто тлумачив цей випадок як те, що за молодим правителем прийде старий, тобто він замінить Нерона. Незабаром у Кантабрії блискавка влучила в озерце, і там знайшли дванадцять сокир — безсумнівний знак вищої влади.
9. Протягом восьми років керував провінцією, щоправда невпевнено і непостійно: спочатку був різкий і строгий, зовсім непоміркований у покараннях злочинів. Лихвареві, що нечесно провадив свою справу, відрубав руки й прибив до його столу; опікуна, який отруїв сироту, щоб здобути спадщину, розіп’яв на хресті; коли один засуджений слізно переконував, посилаючись на закони, що він римський громадянин, то Ґальба, наче йому на втіху та на почесть пом’якшуючи покарання, наказав поставити для нього вищий від усіх побілений хрест. Однак мало-помалу впав у бездіяльність та гультяйство, аби не давати приводу Неронові, та, як він сам говорив, щоб ніхто не змушував його пояснювати причину бездіяльності. 2. Коли проводив судове засідання у Новому Карфагені, прибув до нього посол з Аквітанії та благав про допомогу: так дізнався про повстання у Галлії; одержав також листа від Віндекса, що закликав його стати захисником та вождем людського роду. Тож довго не зволікаючи, прийняв умови — частково зі страху, частково з надії: бо перехопив наказ Нерона про його вбивство, таємно посланий до прокуратора, і допомогли щонайсприятливіші ворожіння та багато провіщень однієї діви визначного походження, і тим більше, що жрець Юпітера Клунійського завдяки сновидінню знайшов у внутрішній кімнаті храму те саме пророцтво, що двісті років тому проголосила діва-віщунка. Зміст цих пророцтв був такий, що колись з Іспанії прийде правитель і владика світу[695].
10. Наче збираючись дати волю рабам, вийшов на трибуну, виставив перед собою багато зображень тих, кого засудив та вбив Нерон, саме для цього відкликав із вигнання одного юнака знатного походження, якого Нерон заслав на ближній Балеярський острів, і почав оплакувати важке становище республіки. Тож привітали його як імператора та визнали посланцем сенату й римського народу[696]. 2. Тоді розпустив суд і набрав з провінційних жителів легіони та допоміжні війська, крім війська, яке вже мав — один легіон, два кінні загони та три когорти. Із знатних мужів, поважних віком та мудрістю, зібрав щось на зразок сенату, і звертався до них в усіх важливих справах. 3. Із молоді вершницького сану набрав охоронців, що замість воїнів вартували його спальню, залишивши їм персні та назвавши їх “волонтерами”[697]. Розіслав едикти по провінціях, щоби усі й кожен приєднувався і долучався до спільної справи, як лиш можливо. 4. Приблизно у цей час, коли укріплювали місто, яке обрав для ведення війни, знайшли перстень роботи давніх майстрів із дорогоцінним каменем, на якому було зображення Вікторії з трофеями; згодом, у Дертозу прибило александрійський корабель із зброєю — без стернового, без моряків, без жодного пасажира: так що нікого вже не брали сумніви, що війну розпочато справедливо, чесно і за сприяння богів. Однак раптово все заледве не зірвалося. 5. Якось один із двох кінних загонів, каючись, що змінив свою присягу, намагався покинути Ґальбу, коли той саме наближався до табору — його ледве вдалося втримати у покорі. Також раби, яких з недобрим наміром подарував Ґальбі вільновідпущеник Нерона, вбили б його у вузькому проході до купальні, якби вони не почали говорити між собою “Як би нам не втратити нагоди”, — і коли їх запитали, про яку нагоду йдеться, то виказали її аж під тортурами.
693
Квіндецимвіри — колегія “п’ятнадцяти”; Титії — давнє братство, що підтримувало сабінський культ; Августали — жерці Августа.
695
Такі пророцтва, наче відповіді оракулів, були віршованими, тому й в оригіналі — “пісні”.
697
Перстень — ознака вершницького сану, волонтерами називали тих, які добровільно продовжували службу.