7. Наприкінці дня увійшов до сенату і коротко виклав, що його начебто викрали з громадського місця й силоміць змусили прийняти владу, і що буде діяти тільки за спільною згодою: після цього подався до палацу. Попри інші улесливі привітання і запобігання простолюду, дали йому прізвисько Нерона, а він навіть не виявив жодного невдоволення: до того ж, як дехто стверджує, перші свої послання й листи до деяких керівників провінцій підписував його іменем. Зрештою, дозволив знову встановити зображення і статуї Нерона, його прокураторам і вільновідпущеникам повернув попередні повноваження, і перше, що підписав, прийнявши владу, були п’ятдесят мільйонів сестерціїв на добудову Золотого Дому. 2. Подейкують, що тієї ночі наснилося йому якесь жахіття, і він голосно стогнав, а ті, що прибігли, знайшли його на долівці перед ложем: намагався різними способами втихомирити дух Ґальби, бо приснилося йому, що він його піднімає і кидає. Наступного дня під час ворожіння його підняло раптовим вихором і пожбурило, і він кілька разів промимрив:
8. Приблизно у цей час військо в Германії присягло на вірність Вітелію. Довідавшись про це, переконав сенат вислати делегацію і передати йому, що правителя уже обрано та щоб вони зберігали спокій і злагоду, а через посланців у листі запропонував Вітелієві стати співправителем і зятем. Але було зовсім очевидно, що війна неминуча, і коли полководці з військами Вітелія уже наближалися, то мав нагоду переконатися у вірності й відданості преторіанців, які повбивали майже всіх урядовців. 2. Він хотів, щоб моряки перенесли зброю і відвезли її на кораблях[720], але щойно під вечір почали забирати її з табору, як хтось запідозрив зраду, зчинився бунт, усі без якогось певного вождя раптово подалися на Палатин і вимагали смерті сенаторів. Трибунів, що намагалися втрутитися, відштовхнули, кількох навіть повбивали, і так, як були, — закривавлені, увірвалися до бенкетної зали, шукаючи, де імператор, і зупинилися тільки тоді, коли його побачили[721]. 3. Похід розпочав сміливо, але дещо з поспіхом, бо навіть не звертав уваги на прикмети, а тоді винесли та ще не сховали священні щити[722], що здавна вважалося поганим знаком, і це був той день, коли жерці Матері богів починали плачі й ридання[723], і до того ж, ворожіння були несприятливими. Жертва батькові Диту вказувала на сприятливі ознаки, тоді коли при такому обряді кращим є протилежне; і як тільки виступив з міста, зупинив його Тибр, що розлився, а на двадцятій милі дорогу перегородили руїни заваленого будинку.
9. Із таким же поспіхом розпочав бій, хоча ніхто не сумнівався, що потрібно зволікати з битвою, виснажуючи ворога голодом та незручним розташуванням. Можливо, не мав терпіння чекати довше, сподіваючись ще перед приходом Вітелія завершити війну, можливо, не зміг стримати запал воїнів, що прагнули битви. Сам не брав участі в жодній битві, а цілий час був у Брикселі. 2. Здобув перемогу в трьох незначних битвах — під Альпами, біля Плацентії та поблизу місця, що зветься Касторій[724]. Але в останній вирішальній битві біля Бетріака його взяли підступом: під виглядом переговорів, коли воїни вийшли, щоб обмінятися привітаннями, раптово були змушені прийняти бій. 3. Після цього й вирішив накласти не себе руки: багато хто небезпідставно вважає, що він це зробив не так через відчай і недовіру до війська, як соромлячись наполягати на боротьбі за владу, наражаючи людей і республіку на небезпеку. Адже навіть тоді тримав при собі неторкнуті запасні легіони про всяк випадок, а інші підходили з Далматії, Паннонії й Моезії, та навіть переможені війська все ще не були настільки розбиті, щоб не могти без допомоги зустрітися з ворогом і відімстити за несправедливість.
722
Із храму Марса процесія несла щити вулицями, і починати якийсь захід вважалося невдало.