5. Посада військового трибуна[18], яку надавали народним голосуванням, була його першою посадою відтоді, як повернувся в Рим; перебуваючи на ній, Цезар наполегливо намагався відновити владу трибунів, яку Сулла насильно урізав. Також, оскільки постанова Плотія уже була видана, він постарався повернути до Рима брата своєї дружини, Луція Цінну, а також усіх тих, що разом з Лепідом приймали участь в громадянських заворушеннях і по смерті консула збіглися до Серторія. Сам виголосив і промову щодо цього.
6. Коли був квестором[19], випало йому поховати свою тітку Юлію і дружину Корнелію: тож він за звичаєм проголосив похвальну промову з ростральної[20] трибуни. І тоді так висловлювався на честь своєї тітки та свого батька про їх походження: “Материнський рід моєї тітки веде свій початок від царів, а батьківський пов’язаний з безсмертними богами. Адже від Анка Марція походять царі Марції, з роду якого походила мати, а рід Юліїв, з якого бере початок наша сім’я, походить від Венери. Тож у нашому роді є і неприступність царів, які мають велику вагу серед людей, і святість богів, які утримують царів у своїй владі”. Згодом, після Корнелії, одружився з Помпеєю, донькою Квінта Помпея, внучкою Луція Сулли: однак згодом розлучився і з нею, запідозривши її у зраді з Публієм Клодієм; чутки про те, що той в часі народних церемоній[21] прокрався до неї в жіночому одязі, були настільки розповсюдженими, що сенат[22] порушив справу про осквернення святинь.
7. Згодом на його долю випало бути квестором в Далекій Іспанії; там, об’їжджаючи общинні збори з метою судочинства за дорученням претора, потрапив у Ґадес[23], де його увагу привернула статуя Александра Великого в храмі Геркулеса. Глибоко зітхнувши, і наче відчуваючи незадоволення від своєї бездіяльності, що досі нічого достойного пам’яті не зробив, будучи у тому віці, в якому Александр вже завоював увесь світ, терміново почав просити про звільнення від свого завдання, щоб взятися за першу більшу справу, що йому трапиться у місті[24]. 2. Занепокоїв його також сон, що приснився йому наступної ночі — уві сні побачив видіння, наче вчиняє насильство над власною матір’ю — однак віщуни своїм тлумаченням ще більше посилили його надію на те, що він буде володарем усієї землі, оскільки матір, що підкорилася йому, була не чим іншим, як землею, яка є спільною матір’ю для усіх.
8. Отож, передчасно покинувши свій пост, подався в латинські колонії, де панував неспокій з приводу отримання громадянства[25], і навіть намагався спонукати жителів до якихось поспішних дій, але консули через це на деякий час затримали там легіони[26], що були зареєстровані для служби в Килікії.
9. Однак згодом замислив ще одну управу в місті: за кілька днів перед тим, як він обійняв пост едила[27], його запідозрили у змові з консуляром[28] Марком Крассом, а також з Публієм Суллою та Луцієм Автронієм, яких звинуватили в підкупі виборців після того, як їх обрали до консуляту[29]: змова полягала в тому, щоб на початку року захопити сенат, перебити тих, кого вважатимуть за потрібне, на пост диктатора поставити Красса, а він призначив би самого Цезаря на пост керівника вершників, і таким чином налагодивши республіку на свій лад, повернути консулат Суллі та Автронію. 2. Про цю змову згадують Танузій Гемін у своїй “Історії”, Марк Бібул в едиктах, Гай Курій Старший у промовах. Бачимо, що й Цицерон згадує про це в якомусь з листів до Аксія, говорячи, що Цезар у консулаті врешті досяг тієї царської влади, про яку мріяв, будучи ще едилом[30]. Танузій додає, що Красс, чи то через поклик совісті, чи то через страх не з’явився у той призначений день, коли мало бути побоїще, і тому Цезар не подав певного знаку, який мав би подати; до того ж Курій говорить, що Цезар за домовленістю мав скинути тогу[31] зі свого плеча. 3. Не лише Курій, а також і Марк Акторій Назон описують змову, яку готував Цезар з молодим Гнеєм Пізоном, проте останньому через підозру про змову в місті було призначено позачергово вирушити в одну з провінцій в Іспанії без його прохання про це; незважаючи на те, вони домовилися, що одночасно — той у провінції, а той у Римі, підбурюватимуть до заворушень, заручившись підтримкою амбронів і транспаданців[32]: однак смерть Пізона зруйнувала їх задуми.
18
Трибун — а) військова посада: у кожному легіоні було 6 трибунів; б) народний трибун: в його обов’язки входило охороняти права плебеїв, нижчих верств населення.
19
Квестор — фінансовий магістрат. Обирався народом. При Цезарі їх було 40. Міські квестори завідували казною.
20
Ростральна трибуна в Римі між Форумом та коміцієм, прикрашена носами кораблів (рострум) на пам’ять про перемогу Гая Менія у 338 р. Також використовується в переносному значенні, як народні збори.
25
Міста поблизу річки По, такі, як Верона, Кремона та Комум, прагнули отримати права громадян, які були надані багатьом італійським містам після війни 89–88 рр.
26
Легіон — головний підрозділ армії. При Цезарі містив 3 тис. піхотинців, 2–3 тис. вершників. В епоху імперії легіон складався із 10 когорт, в когорті — 5 центурій.
27
Едил — міський магістрат, урядовець, помічник трибуна. Головні обов’язки едилів — організація народних видовищ, благоустрій міста, регулювання постачання продовольства та ін.
31
Тога — верхній білий офіційний чоловічий одяг вищих верств. Були різні види тоги: 1) тога чиста, без пурпурової облямівки; 2) тога чоловіча — для юнаків від 16 років; 3) тога претекста — з пурпуровою облямівкою, 4) тога білосніжна (кандида), звідси — “кандидат”, для претендентів на посаду.