15. Першого дня, коли став претором, почав домагатися, щоб Квінт Катулл відзвітував про справу щодо відбудови Капітолію, а також висловив пропозицію передати повноваження комусь іншому[43]; однак згодом відклав цю справу з огляду на те, що не міг дати собі раду з оптиматами, які, як він бачив, покинули новообраного консула і швидко об’єдналися в групи для того, щоб чинити опір.
16. Врешті, коли народний трибун Цецилій Метелл намагався провести законопроект доволі бунтівного змісту, незважаючи на заборону інших членів, то Цезар наполегливо підтримував їх автора і виступав на його захист, аж доки їх обох за постановою сенату не усунули від справ республіки. Попри те, наважився і надалі перебувати на посаді та бути присутнім на судових справах, але коли довідався, що дехто намагається зупинити його силою зброї, то він, розпустивши своїх лікторів[44] і відклавши претексту[45], таємно повернувся додому для того, щоб відпочити, оскільки час поставив йому такі умови. 2. Коли ж на другий день після цього велика кількість народу за власною волею зійшлася до його будинку і благала його про повернення, обіцяючи свою підтримку, то він все ж втихомирив їх. А оскільки така дія була зовсім неочікуваною, то сенат, змушений терміново прийняти якесь рішення з цього приводу, висловив йому подяку через своїх представників, і прийнявши його назад в курію, склав йому похвалу, а також відмінив своє попереднє рішення, відновивши його у колишньому статусі.
17. Згодом знову потрапив у небезпеку через те, що його називали союзником Катиліни — як перед квестором Новієм Ніґром із вказівки Луція Ветія, так і в сенаті перед Квінтом Курієм, якому за те, що він перший викрив наміри змовників, привселюдно видали винагороду. Курій говорив, що він дізнався про це від самого Катиліни, а Ветій стверджував, що може подати навіть записку Цезаря до Катиліни. 2. Однак Цезар не вважав за можливе нехтувати цим, і переконав Цицерона сказати, що це він йому повідомив дещо про змову, і тим самим позбавив Курія нагороди; Ветія же, коли його схопили за його борги і конфіскували майно, а потім жорстоко побили на зборах біля самої трибуни, посадив у карцер; туди також потрапив і квестор Новій за те, що притяг до суду вищого за рангом.
18. Після свого преторства отримав Далеку Іспанію; усунувши за допомогою поручителів своїх кредиторів, що перешкоджали йому, і не підкоряючись ані звичаям, ані законам, вирушив до провінції, до якої був призначений: і невідомо, чи сталося це зі страху перед судом, що готувався приватно, чи поспішав на допомогу благаючим союзникам; опісля того, як відновив мир у провінції, не очікуючи на свого наступника, з такою ж поспішністю повернувся назад задля досягнення тріумфу та продовження консульства. 2. Проте, згідно з наказом про вибори консулів, Цезар міг брати в них участь лише тоді, коли сам увійде в місто: хоча він і просив про те, щоб змінити закон, все ж багато хто виступив проти, і врешті він був змушений відмовитися від тріумфу, щоб його не позбавили консульства.
19. Із двох суперників на посаду консула, Луція Лукція і Марка Бібула, вирішив поєднатися з Лукцієм, домовившись, що той, оскільки має менше впливу, але більше грошей, повинен пообіцяти виборцям свої гроші від їх спільного імені. Дізнавшись про цю угоду, оптимати злякалися, щоб не сталося так, що він отримав би однодумця та сердечного колегу на найвищій посаді, і, зібравши багато грошей, надали Бібулу повноваження обіцяти йому те саме: так що навіть Катон не заперечував, що цей підкуп відбувається задля республіки. 2. Тож так він став консулом разом з Бібулом. Із цієї ж причини оптимати подбали, щоб майбутнім консулам надавали провінції найменшого значення, тобто такі, що мають самі ліси чи луги. Така несправедливість спонукала його всі свої дії узгодити з діями Ґнея Помпея, який почувався ображеним через те, що сенат зволікав із ствердженням його нововведень після перемоги над Мітридатом; також налагодив стосунки між старими неприятелями — Помпеєм та Марком Крассом, які неймовірно ворогували між собою будучи ще у сенаті, і став союзником з ними двома, щоб не допустити у республіці нічого такого, що могло б не подобатися комусь із них трьох.
44
Ліктор — член свити вищих римських чиновників: у диктатора було їх 24, у консула — 12, у претора — 6.