32. Нарешті, коли надія покинула його, зовсім виснажився й допустився до того, що почав затримувати платню воїнам та відтерміновувати нагороди ветеранам, та зрештою, вдаватися до злочинів та грабунків. 2. Насамперед постановив, щоб замість половини майна померлих вільновідпущеників, які без видимої на те причини мали прізвиська родин, із якими він сам був споріднений[620], йому віддавали десять дванадцятих; згодом постановив, аби майно тих, які виявили невдячність до правителя[621], усе переходило в казну, а писарі, що написали чи уклали такі заповіти, не залишалися непокараними; врешті постановив уважати за державну зраду будь-яке слово чи дію, на яку знаходився звинувачувач[622]. 3. Відкликав також винагороду за вінки, які йому колись подарували міста за участь у змаганнях[623]. А заборонивши використання фіолетового й пурпурового кольорів[624], у базарний день таємно підіслав купця із кількома унціями фарби на продаж, і закрив усіх торговців. Якось під час виступу в театрі побачив матрону, одягнену в заборонений пурпуровий одяг, вказав своїм охоронцям на неї, а вони схопили її та відняли не лише одяг, але й усе майно. 4. Роздаючи доручення, щоразу додавав: “Знаєш сам, що для мене важливо” або “Так робімо, аби ні в кого нічого не залишилося”. А врешті, зібрав приношення з храмів, а золоті та срібні коштовності переплавив, у тому числі й богів-Пенатів, які потім Ґальба відновив.
33. Славу батьковбивці й злочинця здобув, починаючи з Клавдія. Хоча власноруч не спричинився до його смерті, проте був до неї причетним і цього не приховував: адже згодом за звичкою називав страву з білих грибів, тобто саме ту страву, в якій подали отруту, “стравою богів”, як говорить грецьке прислів’я. А крім того, він за кожної нагоди, словом та ділом, переслідував померлого, звинувачуючи його то в глупоті, то в жорстокості: кепкував, подовжуючи перший склад у слові, що той перестав “грати дурня”[625] серед людей, а також відмінив багато його декретів та постанов як нерозумні та хворобливі, а місце спалення Клавдія абияк обгородив низьким та тонким парканом[626]. 2. Британіка зважився отруїти не тільки заздрячи йому за кращий голос, але й зі страху за те, що люди могли надати йому перевагу, пам’ятаючи доброту батька. Для приготування отрути запросив Лукусту, яка славилася своїм умінням, однак отрута виявилася слабкою та тільки послабила шлунок Британіку. Прикликавши жінку до себе, власноруч побив її, кричачи, що вона дала ліки замість отрути. Вона ж перепрошувала, стверджуючи, що дала меншу дозу, щоб приховати підозру на злочин, а він відповів: “Ти що, думаєш, що я боюся Юлієвого закону?”[627] І змусив її тут же приготувати у своїй спальні в його присутності щонайсильнішу й щонайшвидшу отруту. 3. Її одразу дали цапові, і той здох за п’ять годин; знову й знову переваривши, дали поросятку, і воно здохло негайно. Нерон тут же наказав принести отруту до столу й подати Британіку, який обідав разом із ним. Той одразу ж після першого ковтка упав, а Нерон, сказавши гостям, що стався напад падучої хвороби, поспіхом та без жодних почестей поховав його наступного ж дня у сильний дощ. Лукусті ж за добре виконану роботу надав амністію[628], пишні маєтки та навіть учнів.
34. Матір, слідкуючи за ним, гостро засуджувала слова та вчинки сина, і йому це настільки не подобалося, що спочатку погрожував їй лише тим, що покине владу й подасться на Родос, а згодом позбавив її всіх почестей та впливу, а також охорони з римських та германських воїнів, а вкінці заборонив мешкати разом із ним у Палаці. Однак і надалі не мав жодної міри у поганому поводженні з нею: підсилав шпигів, аби в Римі докучали їй тяганинами, а коли вона виїхала, то й там не давали їй спокійно жити, знущаючись та кепкуючи з неї, переслідуючи на суші й на морі. 2. Врешті-решт, нажаханий материнськими погрозами й свавільністю, постановив знищити її, але тричі намагаючись звести її отрутою, зрозумів, що вона заздалегідь приймала протиотруту. Тоді вигадав зробити у її спальні штучну стелю, що мала вночі завалитися завдяки спеціальному пристрою. Проте спільники не змогли зберегти задум в таємниці. Тоді надумав змайструвати корабель, що розпадався[629], аби знищити її у кораблетрощі чи під час завалу каюти. Тож вдаючи примирення, улесливими листами закликав її у Байї, щоб разом відсвяткувати щорічні Квінкватрії[630]; затримавши її на бенкеті[631], дав завдання триєрархам[632] із лібурнійського човна, яким вона прибула, влаштувати начебто випадкове зіткнення, і коли вона зібралася повертатися у Бавли, підсунув їй замість пошкодженого корабля спеціально змайстрований, а сам вийшов, мило попрощався із нею, та навіть поцілував її у груди. 3. Решту ночі провів у величезній тривозі, очікуючи результатів початої справи. Довідавшись, що все склалося не за планом і що вона врятувалася вплав, та дійшовши до повного відчаю, коли її вільновідпущеник Луцій Агрем радісно повідомив, що вона ціла й неушкоджена, наказав таємно підкинути йому кинджал та схопити його і зв’язати, як найманого вбивцю, а матір убити, начебто вона добровільною смертю уникнула покарання. 4. Деякі автори говорять про ще неймовірніші жорстокості: начебто прибіг подивитися на труп убитої, торкався її кінцівок, сварився за щось, а врешті відчув спрагу та почав пити. Однак гризли його докори сумління за скоєне, і хоча воїни, сенат і народ утішали його, все ж і відразу після скоєного, і не раз пізніше скаржився, що його переслідує привид матері, а також Фурії з батогами та палаючими смолоскипами. Тому він разом із магами проводив обряди, аби викликати душу померлої та випросити прощення. До того ж, під час подорожі у Грецію не наважився взяти участь в елевсинському святкуванні, бо на самому початку глашатай виганяє безбожних та злочинців. 5. Після вбивства матері взявся за тітку. Якось завітав до неї, коли та занедужала через важкість у шлунку. Стара, за звичкою посіпавши його за ніжну борідку, ласкаво промовила: “Як лиш побачу, що ти зголив її, можу й помирати”[633]. Нерон, повернувшись до своїх супутників, саркастично промовив, що вже її зголює, і наказав лікарю, аби дав їй більшу дозу послаблюючих ліків. Вона ще навіть не встигла померти, як Нерон присвоїв усе її майно, приховавши заповіт, аби ніщо не вислизнуло від нього.
625
Неперекладна гра слів засновується на довготі й короткості голосних: morari із коротким голосним означає затримуватися, а з довгим — бути дурнем.
633
Тобто, коли він стане чоловіком: перше гоління бороди було символічною дією, навіть церемонією у 21 рік. Тацит (Аннали, 14. 15) говорить, що Нерон зголив бороду у 59 р.