Басиліо
Я дивлюсь на тебе з жалем;
Небо спевнювало слово;
І ти став не випадково
Себелюбним і зухвалим.
І хоча вже знаєш, хто ти,
І хоч бачиш, що весь люд
Так тебе шанує тут,
І хоч ти серед пишноти, —
Зваж на зриму засторогу:
Сниться, може, це тобі ж,
Хоч гадаєш, що не спиш,
Втім, усе збагнеш потроху.
(Виходить)
Сехиcмундо
Чи це сон чи, може, яв
Те, що бачу, — я не знаю.
Я не сплю, бо відчуваю,
Ким я був і ким я став.
І, хоч каєшся і спориш,
Мало вдасться вже тобі;
Знаю, хто я, й, далебі,
Ти мене вже не впокориш
І не скориш; я прийму,
Вспадкувавши, цю корону;
І, якщо ти без закону
Кинув сина у тюрму, —
То був підступ і офіра;
Що було моє ім’я?
Я не знав, та взнав, що я —
Це злиття людини й звіра.
Сцена сьома
Входить Росаура в жіночому вбранні.
Росаура
Естрельї вслід ступаю,
Боюсь, що тут Астольфо пострічаю;
Клотальдо не бажав би,
Щоб він мене побачив і впізнав би,
Бо це важливо для моєї честі,
Аби удар відвести;
І, вдячна, вірю я Клотальдо й знаю,
Що честі і життю тут захист маю.
Кларін
(до Сехисмундо)
А що приємно й мило
Тебе тут здивувало і вразило?
Сехиcмундо
Ніщо не здивувало,
Бо все я передбачив, як бувало;
Але я дався диву,
Милуючись на жіночку вродливу,
Найкращу в світі. Знав я
Із тих книжок, які колись читав я,
Що Бог, створивши на землі мужчину,
Створив маленьку світу половину;
А потім ясноликий
Явив у жінці небо невелике;
І ця краса вражає,
Коли на землю зійде й нам засяє,
Як та, яку я бачу.
Росаура
(убік)
Це принц! Я звідси йду й часу не трачу.
Сехиcмундо
Стривай, чому тікаєш?
Ти схід і захід плутаєш, єднаєш, —
Це зрозумієш згодом;
Якби був захід з’єднаний зі сходом,
Холодна тінь і світло,
Тоді б померкнув день і все поблідло;
Та що я бачу, Боже?
Росаура
Я ж бачу те, що гоже і негоже.
Сехисмундо
(убік)
Так цю красу величну
Вже бачив я.
Росаура
(убік)
І велич цю незвичну
Я бачила в неволі
Зігнýтою.
Сехисмундо
(убік)
Свою знайшов я долю.
(До Росаури)
О жінко, знай, це слово
Для чоловіка миле і святкове, —
Хто ти? Перед тобою
Схиляюсь, зачарований красою,
І знову відчуваю,
Що я тебе не вперше зустрічаю.
Хто ти, красо-лілеє?
Росаура
(убік)
Я не відкриюсь.
(До Сехисмундо)
Дама я Естрельї,
Зорі над цілим світом.
Сехиcмундо
Ні, сонце ти, якого теплим світлом
Живе ця зірка й сяє,
Адже у тебе світло позичає:
Я бачив у державі
Духмяних квітів їх сеньйору в славі, —
Божественна троянда
Королювала красна і галантна;
Я бачив, я примітив,
Як вирізнявся поміж самоцвітів
Той діамант сліпучий,
З якого імператор був блискучий;
І в цих ясних зібраннях
Республіки тремких зірок багряних
Я бачив, як горіло
Найперше між зірок палке світило;
Планет червоноперих
Я бачив почет у небесних сферах,
Де сонце засіяло
І, як оракул дня, владарювало.
Отож, якщо поміж зірок і квітів,
Небесних тіл, планет і самоцвітів
Найкращих вирізняють,
Чом більша за красою, що всі знають,
Слугуєш меншій, глянь ти,
Трояндо, сонце, зоре й діаманте?