Астольфо
Я приніс портрет, сеньйоро,
Ах, мій Боже!
Росаура
Що дивує
Вашу світлість?
Астольфо
Те, що бачу
Тут Росауру і чую.
Росаура
Я Росаура? Мене ви
Прийняли за іншу даму;
Я — Астрея, не хвилюйтесь,
Не вдавайтеся в оману,
Знайте, я не заслужила
На подібну честь велику.
Астольфо
Ні, Росауро, душа
Не обманює ізвіку
І хоча Астрею бачить, —
В ній Росауру кохає.
Росаура
Зрозуміти вас не змію,
Що сказати вам, не знаю;
Я лише одне скажу,
Що мені Естрелья (може,
Це Венера) повеліла,
Щоб я тут, де гарно й гоже,
Ждала вас і вам сказала,
Щоб мені портрет вручили,
Щоб я їй передала,
І для вас це зрозуміле.
То Естрелья хоче так,
Мушу слухатись, хоч гірко,
Хоч було б мені й на шкоду,
Адже це веління зірки.
Астольфо
Хоч стараєшся над силу,
Та, Росауро, не в змозі
Ти всього втаїть. Очам
Накажи, щоб в суголоссі
Зі словами сполучались,
Бо звучить, як винуватий,
Інструмент, що розладнався,
І не може поєднати
Своїх виразів фальшивих
Із справдешніми чуттями.
Росаура
Вам кажу лише, що жду я
На портрет.
Астольфо
Ізнов те ж саме!
Раз мене манити хочеш,
То й від мене жди обману.
Я кажу, й інфанті скажеш,
Що до неї маю шану,
Що було б із мого боку
Негалантно, як я знаю,
Їй портрет послать, тому
Із поваги посилаю
І дарю оригінал;
Віднесеш його до неї,
Бо його з собою носиш,
Як сама себе, Астреє.
Росаура
Коли хтось узявсь за діло,
Гордий, мужній і бувалий,
Зробить інше, хай і краще,
Хоч йому те нав’язали,
То принижений і бідний
Вернеться з великим жалем.
Я прийшла по цей портрет
І вернусь з оригіналом,
Хай і кращим, та вернусь
Жалюгідна; дайте, прошу,
Ваша світлосте, портрет, —
Тільки з ним вернутись зможу.
Астольфо
А коли не дам, то як
Принесеш?
Росаура
Ось так, марудо.
Відпусти, кажу.
Намагається відняти у нього портрет.
Астольфо
Не вирвеш!
Росаура
Слава Богу, він не буде
В жінки в іншої в руках!
Астольфо
Ти страшна.
Росаура
А ти — зрадливий.
Астольфо
Все, Росауро моя.
Росаура
Я твоя? Ти брешеш, хтивий.
Обоє тримаються за портрет.
Сцена п’ятнадцята
Входить Естрелья.
Естрелья
О Астольфо і Астреє,
Що це тут?
Астольфо
(убік)
Естрелья!
Росаура
(убік до Астольфо)
Дай-но,
Заберу я свій портрет,
Клятий зраднику.
(До Естрельї)
Звичайно,
Все, що сталось тут, сеньйоро,
Я скажу.
Астольфо
(убік до Росаури)
Що ти захтіла?
Росаура
Ти звеліла, щоб я ждала
Тут Астольфо й попросила
Твоїм іменем портрет.
Я сама була, й оскільки
Спогади й думки збігали
Швидко й легко, наче хвильки,
Я твої слова згадала
Про портрети й те, що маю
Свій портрет у рукаві.
Вийняла і розглядаю, —
Розважається ж людина
В самотині дрібничками;
Він із рук у мене випав;
Тут з портретом тої дами
Як на зло, з’явивсь Астольфо
І підняв мій, та затятий,
Не дає того, що в нього,
Хоче й іншого забрати.
Повернути мій портрет
Я благала, він одначе
Не зважав на умовляння;
Запальна і нетерпляча,
Я віднять портрет хотіла.
Той, який держить вельможа,
Мій — і все! Сама побачиш,
Чи я там на себе схожа.