Сехиcмундо
Вже
Бачив (маю ж душу зрячу!)
Я це ж саме так виразно,
Як і нині його бачу,
Та було це сном.
2-й солдат
Великі
Справи подають, сеньйоре,
Передвістку, тож і бачив
Ти вві сні палаци й гори.
Сехиcмундо
Так, була це передвістка,
В неї вірю я не дуже,
А життя таке коротке,
Заснемо ізнову, душе,
Заснемо; але обачно,
Не забувши цього разу,
Що прокинутися можем
Ми за кращого вже часу;
Якщо більше будем знати,
То й омани менше буде;
Адже лихо треба сміхом
Попереджувати всюди.
І при тому, що дається
Влада в борг, як і життєві
Блага, й нам її належить
Повернути владареві, —
Ми відважимось на все.
Я за вірність вам, васали,
Дякую; в мені знайдете
Ви того, хто вас, здужалий,
Звільнить від чужого рабства.
Тож сурмить, хай серед бою
Вам явлю свою звитягу.
Маю намір зняти зброю
Проти батька й правду неба
Я пізнати не боюся.
Він мені впаде у ноги…
(Убік)
А якщо раніш збуджуся,
Чи мовчать про те не краще,
Чого, мабуть, не здійсню я?
Всі
Хай живе наш Сехисмундо!
Сцена четверта
Входить Клотальдо.
Клотальдо
Боже, що за галас чую?
Сехиcмундо
О Клотальдо.
Клотальдо
Пане…
(Убік)
Злобу
На мені зжене.
Кларін
Звіщаю,
Скине він його зі скелі.
(Виходить)
Клотальдо
Я до ніг тобі впадаю,
Знаю, що загину.
Сехиcмундо
Встань,
Батьку мій, зведись на ноги;
Будеш ти мені зорею,
Щоб не збився я з дороги;
Я за гарне виховання
Дякую тобі без краю.
Дай-но руку.
Клотальдо
Що ти скажеш?
Сехиcмундо
Те, що сню й добро жадаю
Я творити, бо не зникне
Те, що й в снах вдалось зробити.
Клотальдо
Вже, сеньйоре, ти шляхетний,
Якщо взявсь добро творити,
Бо ж не в гнів тобі, що й я
Дбаю про цю справу гожу.
Ти на батька йдеш війною!
Він — король, і я не можу
Проти нього йти з тобою.
В ноги падаю і в тебе
Смерті я прошу.
Сехиcмундо
Негідник,
Зрадник, лиходій!
(Убік)
О небо!
Треба стримати мій гнів,
Бо не знаю, чи не сплю я.
(До Клотальдо)
Що ж, Клотальдо, вашу честь
І відвагу я шаную,
Йдіть служити королю,
Стрінемось на полі бою.
Гей, мерщій сурміть тривогу!
Клотальдо
Я хилюсь перед тобою.
(Виходить)
Сехиcмундо
Доле, йдем королювати;
Не буди, якщо дрімаю,
Якщо правда — не всипляй;
Я добро чинити маю,
Правда це чи сон — байдуже;
Якщо правда їй служити;
Якщо сон — то пробудитись
Поміж друзів, білий світе!
Виходять під барабанний бій.
Сцена п’ята
Зала в королівському палаці.
Входять Басиліо і Астольфо.
Басиліо
Астольфо, хто вгамує, доброчинний,
Коня розгнузданого на скаку?
Хто течію ріки, що в море плине,
Погордливу зупинить й швидку?
Хто брилу, що зірвалася з вершини,
Перед падінням стримає важку?
Ні, легше все, як бачиться, спинити,
Аніж народу гнів несамовитий.
Про це говорить нам той шум і крик,
Що відбивають гори щосекунди,
Реве, роздвоївшись, людський потік, —
Одні: “Астольфо!” Інші: “Сехисмундо!”
Забули клятву, що дали навік,
Нова жорстокість постає із бунту,
Це той театр, де, красна звіддаля,
Трагедії нам доля представля.