Астольфо
Сеньйоре, хай мене васали раді
Не славлять цього дня, як ти звелів,
Адже Полонія (тут на заваді
Цей бунт, який усе нам перебив)
Іще моїй не підлягає владі,
Щоб спершу я цю владу заслужив, —
Коня! І сміло над усім огромом
Вогнем сяйне той, хто грозився громом!
(Виходить)
Басиліо
Ніхто не може долі відвернуть,
Бо все, як визначено, так і плине;
Те, чому буть, того нам не минуть,
І станеться, що статися повинне.
Жорстокий тут закон і в ньому суть:
Хто від біди біжить — біду зустріне;
Що зберігав я, те і змарнував;
Я сам свою вітчизну зруйнував.
Сцена шоста
Входить Естрелья.
Естрелья
Якщо, сеньйоре, власною рукою
Не спиниш розбрату поміж своїх,
Коли одні на одних йдуть грозою
На вулицях і площах голосних, —
Побачиш, як пливе, омита кров’ю
Твоя держава в хвилях нищівних,
Багряних, бо вже скрізь в жалобі люди,
Нещастя і трагедії повсюди.
Імперія в руїнах, і така
Панує люта і кривава сила,
Що глянуть страшно, й все навкруг змовка,
Тьмяніє сонце, й вітер хилить крила,
І давить всіх погибельна рука,
Тут кожен камінь — склеп, а дім — могила,
Всі квіти йдуть на траурний букет,
І кожен воїн — це живий скелет.
Сцена сьома
Входить Клотальдо.
Клотальдо
До ніг твоїх ледь-ледь живий спішу я.
Басиліо
Скажи, де Сехисмундо, де мій син?
Клотальдо
Народ із гір звалився і бушує,
Проник у вежу і з її глибин
Свойого вирвав принца, що правує
Удруге знов і люту на почин
Явив хоробрість і рече в гордині,
Що волю неба виконає нині.
Басиліо
Я переможу, дайте-но коня!
Скараю зрадця-сина по закону;
Те, в чому помилилося знання,
Меч виправить, і я верну корону.
(Виходить)
Естрелья
Я поруч буду з сонцем цього дня,
Перетворюсь для нього на Беллону[24];
Розправлю крила й полечу притьмом
Змагатися з Паллади божеством.
Виходить, за сценою звучить сигнал бойової тривоги.
Сцена восьма
Входить Росаура, перегороджуючи дорогу Клотальдо.
Росаура
Рвешся в бій, палають груди,
Бойовисько жде страшне,
Але вислухай мене,
Хоч війна гримить повсюди.
Добре знаєш, я прийшла
Бідна, терплячи образу,
До Полонії і зразу
Співчуття в тобі знайшла
І підтримку. Ти звелів же,
Щоб я в інше одяглась
І в палаці береглась
Я Астольфо, затаївши
Ревність. Стрівся на біду,
Честь мою він хоче вбити:
Буде ніччю говорити
Із Естрельєю в саду.
Принесла я ключ, візьми-но,
Проберися в сад тайком
І вже там захисником
Будь моїм, будь неодмінно.
Так, звитяжцю гордовитий,
Зможеш честь мою вернуть,
Ти вже став на помсти путь,
Тож мусиш його вбити.
Клотальдо
Так, тебе побачив я
І надумався ту ж мить
Я, Росауро, зробить
(Свідок тут сльоза твоя)
Все для тебе. Першим разом
Я поклав собі на ум,
Що ти зміниш свій костюм,
Бо, коли Астольфо часом
Тебе стріне в чоловічій
Тій одежі, то, бігме,
За нахабство це сприйме,
Засміявшися у вічі.
В цей же час, як ти й гадала,
Я відваживсь захистити
Честь твою, хоча б і вбити
(Твоя честь мене терзала)
Довелось Астольфо. Взявся
Я страшну зіграти роль.
Раз він був не мій король,
Я не мучивсь, не вагався,
Вбить хотів його, коли
Сехисмундо кинувсь клятий
Вже мені життя відняти,
І з’явився він, незлий,
Ризикуючи собою,
На мій захист зразу став
І відвагу показав
Разом з волею міцною.
Як же я (це зваж тепер ти!),
За життя душею вдячний,
Вб’ю того, хто, необачний,
Сам не дав мені померти?
Так ділю між двох турботу
І прихильність, мучусь завше,
Бо життя тобі я дав же
І від нього взяв достоту.
Бути з ким і йти до кого?
Так тобі я, прав не прав,
Зобов’язаний, бо дав,
А йому, що взяв від нього.
Мою душу розривають
Почуття тривожні всує,
Бо я той, який рятує,
Як і той, кого спасають.