Якщо для того, щоб не згорів твій ґніт, ти погасиш світло; якщо заради того, щоб зберегти своє життя, ти розтринькаєш свою ідею, Бог більше ніколи не згадає про тебе, утопивши тебе у своєму забутті, нескінченно глибокому, як і Його прощення. І немає іншого пекла, аніж це: коли Бог про нас забуває і ми повертаємося в ту несвідомість, із якої вийшли. «Спогадай мене, Господи», — скажімо разом із тим розбійником, який помер на хресті, поруч з Ісусом (Луки, XXIII, 42). Спогадай мене, Господи, і нехай моє життя буде оживленням божественного уявлення про мене, і якщо я втрачу його, якщо поховаю його у своєму тілі, якщо дозволю йому померти у своєму ницому та земному «я», тоді горе мені, Господи, бо якщо Ти навіть мене простиш, Ти забудеш про мене! Якщо я прагнутиму до Тебе, я житиму в Тобі; якщо ж я відійду від Тебе, то опинюся в тому, що Тобі не належить, провалюся в те єдине, що перебуває поза Тобою, — в ніщо.
І переможець Дон Кіхота, рицар Місяця-Білозора, якого також пробудила від сільської сплячки любов до Дульсінеї, не вбиває кабальєро, а лише вигукує: «Хай живе і пишає у всій своїй славі ліпота сеньйори Дульсінеї з Тобоса!» — і задовольняється тим, що просить переможеного повернутися у своє село…, цим вимагаючи від нього, не більше й не менше, щоби він повернувся додому й помер там пристойною смертю! Самсон Карраско, бакаляр із Саламанки, а рицар Місяця-Білозора був не хто інший, як він, також виїхав у світ у пошуках слави і для того, щоби слава поєднала його ім’я з ім’ям Дон Кіхота. А може, й для того, щоби стати гідним погляду тієї андалуски Касільди, в яку він закохався, зустрівши її на вуличках золотого міста[128] Ласарільйо з Тормеса[129]?
А Санчо, вірний Санчо, «сумний і невеселий, не знав, що сказати і на яку ступити; йому верзлося, що все це сон і суцільне чаромуття. Перед його очима пан його визнав себе побитим і зарікся цілий рік братися до зброї. Йому здавалося, що слава про великі Дон Кіхотові чини меркне і що його власні надії, ожилі після недавніх Дон Кіхотових обітниць, розвіялись, як дим».
Зупинімося й поміркуймо про цей кінець славних рицарських мандрів Дон Кіхота, про те, як він був переможений у Барселоні й переможений своїм односельцем Самсоном Карраско. І тут, сеньйоре мій Дон Кіхоте, я буду змушений зізнатися тобі в одному своєму не дуже гарному вчинку.
Кілька років тому в одній із семінарій, яка здобула в нашій Іспанії авторитет і славу, я кинув проти тебе, великодушний ідальґо, такий бойовий клич: «Смерть Дон Кіхотові!»[130]. Той клич розійшовся відлунням по всій Барселоні, де ти був переможений і де мені переклали його каталанською мовою; отже, той клич розійшовся широким відлунням, і люди повторювали його за мною хором і гучно аплодували мені. Я хотів твоєї смерті для того, щоб у тобі воскрес Алонсо Добрий, закоханий в Альдонсу, так ніби його закоханість десь виявила себе більше, аніж у твоїх божевільних подвигах. І сьогодні я признаюся тобі, мій сеньйоре, що той мій клич, який так сподобався усім у Барселоні, де ти був переможений і де мені переклали його каталанською мовою, мені навіяв твій переможець Самсон Карраско, бакаляр із Саламанки. Бо якщо в тій Барселоні, яка стала маяком і ніби центром нового індустріального життя Іспанії, якщо в цьому місті найгостріше засуджують дух донкіхотизму, то немає сумніву, що ці почуття розбуджує дух бакалярства, дух лукавства і заздрощів. Атож, ти був переможений у Барселоні, але переміг тебе ламанчець, бакаляр із Саламанки. Атож, саме в Барселоні був найбільше принижений твій дух, але до цього приниження спричинився дух саламанкського бакалярства. Щоправда, тільки в Барселоні зміг перемогти тебе бакаляр Самсон Карраско.
І варто замислитися над словами, які промовив дон Антоніо Морено[131]: «Ох пане! — гукнув дон Антоніо. — Хай дарує вам Господь за те, що ви чините таку шкоду цілому світу, намагаючись урозумити найутішнішого шаленця на земному крузі! Невже ви, пане, не бачите, що пожиток од Дон Кіхотового здорового глузду ніщо супроти тієї утіхи, яку справляють його чудасії?» І в такому дусі він і далі викладав свої міркування. Дуже прикра манера мислити, коли хтось не хоче, щоб людина одужала тільки тому, що її божевілля розвеселяє того когось і той хтось втішається її чудасіями! І важко сказати, хто нас більше вражає ницістю своєї душі — Самсон Карраско чи дон Антоніо Морено.
128
Ідеться про Саламанку, місто, через яке протікає річка Тормес і будинки в якому споруджені з цеглин золотавого відтінку.
129
Персонаж першого іспанського шахрайського роману «Ласарільйо з Тормеса» (La vida de Lazarillo de Tormes y de sus sus fortunas y adversidades, 1554).
130
Унамуно посилається на своє есе «Смерть Дон Кіхоту!»: Unamuno М. de. ¡Muera Don Quijote! // Vida Nueva. — 1898. — 26 de jun.