І, нарешті, «Життя…» є дивовижною пам’яткою літературно-критичної думки, адже воно пропонує оригінальні способи читання й тлумачення роману Сервантеса. Як зазначає Альфредо Лопес-Пасарін Басабе, текстуальна критика, яку застосовує Унамуно, є розвитком трьох передумов, які визначають усю систему інтерпретацій. Перша з них — віра письменника в те, що вигадані літературні персонажі мають таку саму реальність, як і живі істоти. Отож і Дон Кіхот, і Санчо для Унамуно є справжніми героями, а це, власне, стало підставою для того, щоби він узявся до написання їхніх біографій, тобто «Життя…». З огляду на це міркування, автор коментарю дозволяє собі нехтувати деякими «занадто літературними елементами, якими Сервантес переобтяжує тканину роману»[180], а також надавати виняткового значення деяким зіставленням, зокрема уподібненню Дон Кіхота з Ісусом Христом, на тій підставі, що останній також був «персонажем» певного твору (Євангелії) і набув більшої реальності, ніж будь-які інші живі люди.
Друга ідея, що є вирішальною для способу читання «Дон Кіхота» в «Житті…», полягає в переконанні Унамуно в тому, що Сервантес був недостатньо вправним письменником, адже він спромігся тільки на один шедевр, але й той не зміг до кінця зрозуміти й оцінити належно. Таке, сказати б, «приниження» автора безсмертного роману, на думку Лопеса-Пасаріна Басабе, відкриває Унамуно шлях, по-перше, до обґрунтування свого права нехтувати тими настановами щодо розуміння тексту, які висував сам Сервантес; по-друге, воно дозволяє Унамуно зосередити увагу лише на біографії персонажів й зігнорувати інші «несуттєві» елементи поетики першотвору, оскільки він, як коментатор, має справу не з шедевром красного письменства, а з «біографічною сировиною», зібраною, але не достатньо глибоко осмисленою Сервантесом; по-третє, воно слугує аргументом на користь того, аби стверджувати, що сáме Дон Кіхот і Санчо Панса забезпечують Сервантесові безсмертя, а не навпаки.
І третій чинник, покладений в основу літературно-критичної моделі інтерпретації «Дон Кіхота» в Унамуно, тісно пов’язаний із його розумінням світу як волі та уявлення, «запозиченим» у Шопенгауера, про що вже йшлося вище. На практиці це означає, що письменник має всі підстави вимагати від читача визнати, що версія тлумачення образів Дон Кіхота і Санчо, запропонована в «Житті…», є єдино правильною, адже вона породжена актом персональної віри в те, що Дон Кіхот та його «джура» є сáме такими, якими їх хоче бачити Унамуно.
Ці три засадничі принципи визначають символічно-алегоричну стратегію роз’яснення тексту «Дон Кіхота» читачеві. Її центральним компонентом є читання роману як Біблії, тобто як книги, що виражає універсальні цінності. «Єдина різниця між Святим Письмом і творінням Сервантеса полягає в тому, що перший твір адресований всій християнській спільноті, а другий — лише іспанцям»[181]. Події роману, вчинки персонажів, їхні слова тощо інтерпретовані так само, як і події Старого і Нового Заповітів, тобто постають уособленням певних світоглядних принципів. Унаслідок цього коментатор значно «спрощує» первинну структуру роману: він видаляє паратекстуальні елементи, зокрема вставні новели, промови; цілі епізоди (навіть дуже важливі) згадує побіжно або не згадує зовсім. У результаті такого читання великий надскладний структурно роман зводиться до рівня тих подій або тих слів персонажів, які дозволяють дивитися на їхню історію як на притчу. Як уже не раз зазначено, бурлескно-сміхове начало приглушується, а серйозно-патетична складова натомість підноситься. Іноді деталі, які в Сервантеса проминають майже непомітно, в Унамуно набувають великого філософського значення. У порівнянні з романом, у «Житті…» значно зменшено кількість дійових осіб: залишаються тільки ті герої, чиї вчинки або промови містять певні моральні повчання і можуть слугувати ілюстраціями символічної реальності, яку людина має навчитися бачити очима віри. Самі імена персонажів стають синонімами абстрактних понять: Дульсінея уособлює Славу, Самсон Карраско, парох і священик персоніфікують Здоровий Глузд, Санчо репрезентує Людство та Іспанський народ, а Дон Кіхота уподібнено до Ісуса Христа.
180
López-Pasarín Basabe, Alfredo. En torno a la