На сьогодні вже опубліковано чотири переклади іноземними мовами цього мого твору: дві версії італійською мовою, одна — німецькою, ще одна — англійською. І, звичайно ж, автор останнього і, можна сказати, просто чудового перекладу, професор Гомер П. Ірлі[12] з Каліфорнійського університету визнав за потрібне делікатно звернути мою увагу на те, що в одному з уривків я вкладаю в уста Санчо слова, які в тексті Сервантеса промовляє Самсон Карраско, й запитати мене, чи не хотів би я змінити або викинути цей абзац, або додати до нього якусь примітку, щоби наперед захистити себе від можливої критики з боку ерудованих читачів. Я міг би відіслати його до свого есею «Як треба читати і як треба тлумачити “Дон Кіхота”», вперше опублікованого у квітневому числі 1905 року часопису «Новітня Іспанія»[13], де я дуже добре пояснив свій коментаторський задум і свій коментаторський дух — містики приблизно так само коментували християнське Святе Письмо, — і сказати, що я полишаю на ерудитів, літературних критиків та дослідників історії почесне й надзвичайно корисне завдання з’ясувати, щó міг означати «Дон Кіхот» для свого часу й для того середовища, в якому він виник, і щó хотів висловити та висловив у ньому Сервантес. Але я віддав перевагу іншому поясненню, й ось воно.
У своїй передмові до «Дон Кіхота» — що, як і всі інші передмови (включно з цією), не є чимось більшим, аніж просто літературою, — Сервантес відкриває нам, що він натрапив на розповідь про героїчне життя Рицаря Сумного Образу в написаних арабською мовою нотатках такого собі Сіда Ахмета Бен-Енхелі[14]. Це надзвичайно важливе повідомлення, в якому добрий — і таки справді добрий! — Сервантес відкриває нам те, що ми могли б назвати об’єктивним існуванням Дон Кіхота, Санчо та всього хору поза межами фантазії романіста і над цією фантазією. Зі свого боку, я думаю, що згаданий Сід Ахмет Бен-Енхелі був не арабом, а євреєм, і то євреєм марокканським, і що він також не вигадав свою історію. Хай там як, а я маю цей арабський текст Сіда Ахмета Бен-Енхелі у своєму розпорядженні, і хоч я цілком утратив ті невеличкі знання з арабської мови, які мені колись передав сеньйор Кодера[15] в Мадридському університеті, — а він, пам’ятаю, ще й нагородив мене першим призом за успіхи у вивченні його предмету! — я переглянув його й виявив, що той уривок, на який звернув мою увагу професор Ірлі, витлумачив хибно не я, а Сервантес, а отже, саме моя, а не його інтерпретація правильна. Вважаю, що цим зауваженням я наперед захистив себе від будь-яких можливих докорів із боку професійної або професорської критики.
Думаю, я не маю більше потреби продовжувати цю доволі просту за своїм змістом передмову, знову пояснювати доктрину, яку стільки разів пояснював у її стосунку до історичної реальності, тим паче, що я пропоную своїм читачам працю на тему донкіхотизму, в якій спробую прояснити різницю між перебувати, бути й існувати. А що Дон Кіхот і Санчо є — а не тільки були — так само незалежними від будь-якої поетичної фантазії Сервантеса, як є незалежним од моєї творчої фантазії Ауґусто Перес із роману «Туман», що йому, як мені здається, я дав життя для того, щоби потім привести його до смерті, проти якої він протестував, і мав цілковиту слушність протестувати.
А тепер, мій уважний читачу, я прощаюся з тобою до того часу, коли ми зустрінемося знову.
Міґель де Унамуно
В Андаї, в моїй рідній Басконії, на самому кордоні з Іспанією, де я змушений жити у вигнанні, у травні 1928 року.
Я нічого не маю додати до цієї передмови до третього видання, в чому я переконався, після того як виправив її коректуру.
М. де У.
Саламанка, кінець грудня 1930 року
Частина перша
Гріб Дон Кіхота[16]
Ти запитуєш у мене, мій добрий друже, чи знаю я якийсь спосіб, аби вкинути у стан марення, запаморочення, у стан будь-якого безумства цю величезну масу вбогих людей, які дотримуються досконалого порядку й живуть у досконалому спокої, які народжуються, їдять, сплять, розмножуються і вмирають? Чи немає якогось засобу, запитуєш ти мене, щоби наслати на них епідемію самобичування або конвульсій? І розповідаєш мені про тисячолітню традицію.
12
Гомер П. Ірлі (Homer Р. Еагіе, 1869–1946) — професор Стенфордського університету, перекладач першого американського видання твору англійською мовою: Unamuno М. de. Life of Don Quixote and Sancho. — New York: A. A. Knopf, 1927.
13
Unamuno M. de. Lectura e interpretation del «Quijote» // España moderna. — 1905, Abr. — № 196.
14
Сід Ахмет Бен-Енхелі — вигаданий арабський письменник, якому Сервантес приписує авторство твору про пригоди Дон Кіхота.
15
Франсіско Кодера-і-Сайдін (Francisco Codera у Zaidín, 1836–1917) — історик, філолог, арабіст, викладач Унамуно в Мадридському університеті.
16
Уперше публікується в: Unamuno М. de. El sepulcro de Don Quijote // España moderna. — 1906, Febr. — № 106. Після долучення цього прологу до другого видання «Життя…» він є в усіх подальших виданнях твору.